Довженко-центр оновив архівосховище

Довженко-Центр ввів в експлуатацію сучасне сховище з обладнанням для збереження фондів Кіноархіву

Архівосховище площею 140 кв м відтепер обладнано надійними стаціонарними стелажами, картотеками для фотографій, маперами для кіноафіш. Оновлене сховище забезпечує потрібні умови для зберігання документів з урахуванням нормативно-кліматичних вимог та досвіду Міжнародної федерації кіноархів (FIAF).

 
Фото: Володимир Шуваєв

Кіноархів – відділ, що займається збереженням, дослідженням та поширенням нефільмового архіву українського кіно (не варто плутати з фільмофондом, що зберігає безпосередньо плівку). В фондах кіноархіву зберігаються унікальні особисті архіви кінодіячів(ок), сценарії, фотодокументи, постери, колекція діафільмів та бібліотека, що нараховує близько 5000 видань про кіно.

Оновлення приміщення кіноархіву є важливим кроком не лише до покращення умов зберігання фондів, але й до їх відкриття. Адже в планах Довженко-Центру на наступний рік надання широкого доступу до документів та книг кіноархіву в медіатеці (в розробці), а також – поширення їх цифрових копій у вигляді онлайн-колекцій.

Наразі ж працівники(ці) архіву займаються облаштуванням приміщення та впорядкуванням архівних документів, запрошуючи усіх бажаючих до дослідження української та світової кіноспадщини.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.