У Росії оголосили конкурс на краще використання Мавзолею

Організатори конкурсу вважають, що Леніна потрібно все-таки поховати

Як повідомляє Главком, союз архітекторів Росії оголосив Всеросійський конкурс на кращу концепцію ре-використання Мавзолею Володимира Леніна на Червоній площі.

Роботи приймаються до 19 жовтня. Конкурс організований в рамках фестивалю "Зодчество", який пройде в Москві з 11 по 13 листопада у виставковому комплексі "Гостинний двір".

 

У заключний день фестивалю організатори оголосять переможців. До участі в конкурсі запрошені дипломовані архітектори і авторські колективи, студенти, художники, дизайнери, а також всі громадяни Росії і країн СНД.

"Учасникам конкурсу пропонується розробити фор-ескіз проекту ре-використання Мавзолею В.І. Леніна на Червоній площі в Москві в якості музею, присвяченого його проектування та будівництва, а також організувати маршрут, що з'єднує будинок на вулиці Воздвиженка з мавзолеєм на Червоній площі", - йдеться на сайті організатора.

Також в заяві уточнюється, що інші ідеї ре-використання Мавзолею "не тільки допускаються, але і вітаються".

Мета заходу - "створити банк ідей". СА уточнив, що "ніякого політичного замовлення на проведення конкурсу немає". У положенні конкурсу затверджується, що знаходження Леніна в мавзолеї, "в самому серці країни, що усвідомила історичні помилки минулого", суперечить сучасним уявленням про фіксацію "вічної пам'яті" і є порушенням російської православної традиції, а також волі вождя.

Переможці конкурсу отримають Дипломи Союзу архітекторів Росії і стануть героями спеціального випуску YouTube-каналу ОpenArch, уточнюється на сайті.

Його організатори ставлять під питання функціональне призначення Мавзолею зберігати у вічності тіло вождя Жовтневої революції, і вважають, що Леніна потрібно все-таки поховати. Як аргумент російські архітектори наводять свідчення волевиявлення Леніна бути кремованим, описані в спогадах В.Д. Бонч-Бруєвича. Також є докази, описані в спогадах Н.К. Крупської, що вождь соцреволюції хотів бути похованим на Волковському кладовищі.

На думку більшості істориків, рішення муміфікувати тіло Леніна для його збереження у вічності в Мавзолеї на Червоній площі належить Йосипу Сталіну, культ особистості якого був розвінчаний відразу після його смерті ще в середині минулого століття.

"Цілком очевидно, що в майбутньому тіло В.І. Леніна буде віддане землі, відповідно до його побажання і російської православної традиції", - зазначають члени Спілки архітекторів Росії.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.