У Каїрі встановили пам’ятний хрест на честь морського міністра України

Щоправда, морський міністр Української держави Андрій Покровський невдовзі після призначення на посаду у листопаді 1918 року перейшов на службу до Збройних сил Півдня Росії

Як повідомляє Посольство України в Арабській Республіці Єгипет, 28 серпня у Каїрі (Єгипет) на цвинтарі Монастиря Св. Георгія відбулись урочисті заходи з нагоди встановлення хреста та меморіальної таблички на вшанування адмірала Андрія Покровського, який помер у Єгипті 1944 року.

У церемонії взяли участь Блаженніший Папа і Патріарх Александрійський і всієї Африки Феодор ІІ та настоятель монастиря Св. Георгія у Каїрі Високопреосвященний Архімандрит Дамаскінос Аль-Азраї, які того дня відслужили урочисту літургію, Посол Євген Микитенко, дипломати Посольства України у Каїрі, представники української та грецької громад Єгипту та запрошені єгипетські громадяни.

Перед присутніми виступив керівник Військового аташату Посольства України у Каїрі полковник Олександр Чернов.

 

Андрій Георгійович Покровський (1862-1944) – будівничий Національного флоту України у 1917-1918 роках, адмірал, головний командувач портів Чорного і Азовського морів, Міністр морських справ Української Держави. Із 1919 року вимушено жив у еміграції (Болгарія, Австрія, Бельгія). У 1938 році переїхав до Єгипту та проживав у Каїрі, де помер у 1944 році.

"Розроблення й впровадження програми розбудови Українського державного флоту, заснування штабу флоту в Одесі, створення бригади мінних тральщиків та очищення Чорного моря від мін, повернення українських кораблів, захоплених німецьким та австро-угорським командуванням, створення Корпусу морської берегової охорони – це ще не весь здобуток А. Г. Покровського", - зазначає членкиня Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, професорка Лариса Левченко, яка вже декілька років досліджує життя та спадщину Андрія Покровського.

"Після Лютневої революції активно підтримав українізацію флоту, ще урядом УНР був призначений начальником військових портів Чорного і Азовського морів. Він безпосередньо займався створенням берегової охорони, відновленням портової інфраструктури та поверненням кораблів до складу українського флоту. Вже в еміграції А. Покровський писав: "Моя служба у гетьманський час дала можливість підтримати голодуючий кілька місяців офіцерський склад, який давно не отримував ніякої платні, і відновити хоч якийсь порядок". 15 листопада він єдиний раз взяв участь у засіданні нового уряду і відбув до Одеси, сподіваючись здійснити конкретні заходи по прийому від німців кораблів Чорноморського флоту.

...

Є свідчення про зроблену ним у жовтні заяву, що "його міністерство вже повністю готове для переведення в Петроград". Після цього про його призначення міністром вже не йшлося. У листопаді він став представником міністерства в Одесі, а незабаром перейшов на службу ЗСПР.

...

Від присвоєного гетьманом звання повного адмірала А. Покровський відмовився, визнаючи лише чини "Царскаго производства"" - йдеться про Андрія Покровського у книзі Руслана Пирога "Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір".

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.