У Чорному Острові увіковічнили пам'ять генерала-хорунжого армії УНР

До сторіччя бою війська УНР під керівництвом полковника, начальника Генерального штабу армії УНР Євгена Мишковського з більшовицькими військами з більшовиками під Чорним Островом встановили пам’ятний знак

Про це інформує Ye.ua.

6 липня виповнилося сто років з дня битви під Чорним Островом між вояками УНР та більшовиками, яка закінчилася перемогою українців. З нагоди річниці у селищі встановили меморіал, в якому увіковічнили пам'ять полковника Євгена Мишковського. Саме за цей бій головнокомандувач українського війська Симон Петлюра удостоїв його звання генерала-хорунжого армії УНР. Однак для Мишковського героїчна сутичка стала останньою. У бою він був важкопоранений і за кілька днів помер у шпиталі.

Пам'ятний знак на честь вояків УНР у вигляді двох гранітних каменів з мармуровою таблицею встановили на місці, де смертельно поранили Євгена Мишковського. Поруч на стіні зобразили потяг, у якому пересувався штаб УНР сто років тому, на землі встановили шматок залізничної колії. Тоді червоноармійці підірвали залізничну колію перед переправою до станції Чорний Острів. Внаслідок цього неподалік селища затонули шість вагонів.

За словами керівника Центрального територіального відділу Українського інституту національної пам'яті, військового історика Богдана Галайка, можна навести паралелі із сьогоденням і подіями того часу й побачити певну аналогію. Тому подібні заходи потрібні, щоб відновлювати національну пам'ять.

"Сьогодні продовжується російсько-українська війна. Ворог у нас той самий. Як і сто років тому, їхні імперські апетити залишаються такими ж самими. І ці їхні амбіції ми можемо зупинити тільки рішучим протинаступом. Так, як це робив полковник Євген Мишковський і його бойові побратими сто років тому. Це була насправді невелика когорта людей, які були віддані своїй ідеї і своїм переконанням. Вони чітко знали, що мають відстоювати незалежну, самостійну, соборну державу. Постаті Євгена Мишковського і його бойових соратників нагадують сьогоднішні часи. Він був кадровий офіцер російської імператорської армії, але пам'ятаючи своє українське коріння, козацьке походження, яке прищеплювала мама змалечку, добре знав, якою має бути рідна земля і яким має бути її майбутнє", - сказав Богдан Галайко.

 

За словами Чорноострівського селищного голови Михайла Дзіся, реалізували все за два тижні. На місці встановленого пам'ятного знака ще нещодавно була занедбана ділянка поруч з дорогою державного значення. На будівництво комплексу витратили близько шести тисяч гривень, кошти на нього виділили меценати.

"Ми вивчали бій, який відбувся в Чорному острові 6 липня 1920 року. Знайшли карту того бою. Виявилося, що посередині греблі було поранено Мишковського. Його поранили в коліно, потім він встав і його поранили в плече. Йому довелося з греблі повзти до дороги. Своєю відданістю учасники бою внесли свій вклад у боротьбу УНР з більшовиками. Щоб увіковічнити їхній подвиг, прояв патріотизму, ми вирішили створити цей пам'ятний знак", - сказав Михайло Семенович.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.