Уряд вніс до реєстру пам’яток 175 об’єктів в окупованому Криму

У переліку - Ханський палац в Бахчисараї, генуезькі фортеці в Судаку та в Феодосії, палац “Ластівчине гніздо” в Гаспрі, Воронцовський, Лівадійський палац та інші визначні місця

 

Як повідомляє Урядовий портал 25 червня 2020 року Кабінет Міністрів України на своєму засіданні прийняв постанови "Про внесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (АР Крим)" та "Про внесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (м. Севастополь)".

До Державного реєстру нерухомих пам'яток України внесено 175 об'єктів культурної спадщини національного значення, розташованих на тимчасово окупованій території Кримського півострова - 164 в АР Крим і 11 в місті Севастополь.

Також ці об'єкти виключені зі Списку обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.