У Бердичеві знайшли історичну знахідку, яка стане місцем паломництв

На єврейському кладовищі у Бердичеві натрапили на важливу історичну знахідку для єврейського світу: справжні поховання рабина Леві-Іцхака бен Меіра Бердичівського та його трьох синів. Чотири надгробки виявили прямо під люстрою в усипальні праведника на глибині, коли почали утеплювати тут підлогу для паломників.

Про це інформує сайт РІСУ з посиланням на TIMES.ZT.

"Люди часто мерзнуть, приїздять в сильні морози, сидять тут, моляться годинами. Для того, щоб зробити їм додаткові зручності, ми вирішили утеплити підлогу. Ми вскрили ту підлогу, яка тут була – плитка і бетон. Опустились на якихось 10-15 см і виявили останки стіни", – розповідає помічник головного рабина Аківа Нємой.

Краєзнавці розповідають, що праведник Леві-Іцхак бен Меір Бердичівський народився 1740-го року. У його родині було 30 поколінь рабинів. 1785-го він приїхав у Бердичів, де майже 30 років ребе служив не просто посередником між Богом і людьми.

"Цадик, який очолював суд, ось таке словосполучення. Він був не просто священнослужителем, а в якісь мірі був прокурором, суддею, скажімо так. Його поважали, приходили за порадою, отримували релігійні настановлення і юридичні настанови", – розповідає Наталія Захарчук, науковий співробітник Музею історії міста Бердичева. Люди любили праведника. Адже, як свідчать архівні джерела, той був розсудливим і поблажливим. Особливо до знедолених і бідних.

 

"Коли він подорожував селами і містечками, збирав у людей пожертви не лише для своєї громади, а й для бідних наречених, які не могли зібрати собі якийсь статок. Збирав для нужденних людей, для тих, хто був у тюрмах, щоб викупити їх з тюрем. Був близький до народу", – додає пані Наталія.

Рабин помер 1809-го року. Перед смертю наказав, щоб ніяких написів на його могилі не було.

Стіна, на яку громада натрапила під час ремонтних робіт, має незвичну форму з заокругленими кутами. Простір всередині неї був завалений будівельним сміттям. Під ним виявилась підлога з плиткою і власне самі надгробки без жодних написів. На одному є отвір, призначення якого не відоме.

Рабини припускають: це і є справжня могила Леві-Іцхака.

"Отримуємо багато звернень від людей, які захопились і цікавляться тим, що це, як це і, звичайно, всі хочуть приїхати і побачити своїми очима. Але поки через карантин це трохи затримається", – говорить Аківа Нємой.

"Ми не знаємо точно, наскільки оригінальні самі пам'ятники і підлога. Скоріше за все вони обновлялись за понад сто років свого існування. Але та значимість, яка зараз є для нас, це найперше – релігійне значення", – говорить Аківа Нємой.

Перші поховання на цьому цвинтарі датуються кінцем XVII століття. Останні – 1973-ім роком. В єврейській огромаді не знають, як виглядала усипальня Леві-Іцхака до війни. Аківа Нємой говорить: євреї споруду зруйнували самі. Боялись, що влада взагалі знищить надгробки.

Для нащадків залили бетонний майданчик з низькою стінкою, а з боку поставили надгробний камінь праведнику. На початку 90-их на місці майданчика збудували нове приміщення усипальні рабина Леві-Іцхака, куди приїздили паломники з усього світу. Довкола поховані його родичі.

Нащадки праведника сьогодні живуть на різних континентах. Община звертатиметься до фахівців, щоб пам'ять знаного у світі рабина правильно увіковічити з максимальними зручностями для паломників.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.