Премію імені Георгія Ґонґадзе цьогоріч отримав Павло Казарін. ВІДЕО

Лауреатом цьогорічної премії імені Георгія Гонгадзе став публіцист і телеведучий, журналіст Павло Казарін.

Церемонія нагородження транслювалося наживо на суспільному телеканалі "UA.Культура".

 

"Ми живемо у реальності, коли за нашу свідомість борються всі, і цю різницю між реальністю та уявою людей про реальність намагаються збільшувати як окремі "фріки", як окремі політики, так навіть і цілі держави.

У нас насправді є багато приводів, щоб програти, але я не бачу жодного приводу для того, щоб складати зброю. Тому що перемагати, коли ти є у більшості, це дуже легка справа, а перемагати, коли ти є таким "андердогом", можливо, це і є справжнє діло, якому ти можеш присвятити своє життя.

Дезертувати не будемо саме тому, що це було б нечесно та нечемно по відношенню до людини, ім'я якої носить ця премія. Саме тому залишаємось на місцях та працюємо!", - зазначив у промові лауреата премії Казарін.

Також фіналістами цьогорічної премії були засновник "Телебачення Торонто" Роман Вінтонів (більш відомий як Майкл Щур) та засновник проєкту Ukrainer Богдан Логвиненко.


Довідково. Премія імені Георгія Ґонґадзе заснована 2019 року PEN Ukraine у партнерстві з Асоціацією випускників Києво-Могилянської бізнес-школи та виданням "Українська правда".

Мета Премії – підтримати журналістів, які не бояться викликів, здатні знаходити інноваційні способи доносити інформацію, сприяють впровадженню ліберальних реформ в Україні, відкривають нові можливості для цілого медіасередовища, спроможні створювати сталість у тому, що роблять, лишаються вірні професійним принципам і цінностям.

Сума винагороди для лауреата складає 100 тисяч гривень.

Премія вручається щороку 21 травня, у день народження Ґонґадзе. Першим лауреатом став Вахтанг Кіпіані.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.