Влада скоротила видатки на інфраструктуру пам’яті

Музей Революції Гідності, Музей Голодомору-геноциду, Архів національної пам’яті залишились без належного фінансування

13 березня на позачерговому засіданні Верховна Рада ухвалила зміни до бюджету на 2020 рік.

Загальний обсяг фінансування на культуру нині становить 8,2 млрд грн із запланованих 15,4 млрд грн, тобто скоротили майже вдвічі –  на 7,2 млрд грн.

У першому проєкті секвестру бюджету взагалі планувалося скоротити видатки у цій сфері до 90%за рахунок зменшення бюджетів Українського інституту національної пам'яті, Українського інституту книги, Українського культурного фонду, Державного агентства України з питань кіно.

В оновленому бюджеті зі статті на будівництво двох музеїв – Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності та Національного музею Голодомору-геноциду зрізали 454 млн грн, а це 82% запланованого фінансування. Залишили 100 млн грн. Однак незрозуміло, яким чином ці кошти буде розподілено.

Скоротили видатки й щодо програми "Заходи з реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті, забезпечення діяльності Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності та Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам'яті".

Тут було заплановано 96,9 млн грн. Зняли 61,7 млн грн, із них 58,0 млн грн –  на створення Галузевого державного архіву Інституту національної пам'яті, що мав стати найбільшим у Європі архівом репресивних органів, решта – це заходи Інституту та Музею. 

 

"Хто контролює минуле, той контролює майбутнє, а хто контролює сучасність, той всевладний над минувшиною" – суть цих рядків із відомої антиутопії "1984" Джорджа Орвелла, вочевидь, дуже добре усвідомлюють автори змін до бюджету, зменшуючи фінансування Українського інституту національної пам'яті на 50%, а Національного музею Революції Гідності – на 87%, натомість збільшуючи бюджет Міністерства внутрішніх справ майже до 100 млрд грн.

Ануляція запланованих коштів на спорудження Меморіалу Героїв Небесної Сотні та Музею Революції Гідності – очевидна загроза подальшій динамічній розбудові цього унікального майданчика національної пам'яті, патріотичного виховання й демократичного розвитку, загроза утвердженню подвигу Героїв Небесної Сотні та громадянського суспільства, історичного значення Євромайдану", – переконаний Ігор Пошивайло, директор Національного музею Революції Гідності.

Ігор Пошивайло, директор Національного музею Революції Гідності
Ігор Пошивайло, директор Національного музею Революції Гідності

Після завершення карантину Міністерство культури та інформаційної політики сподівається відновити видатки на сферу культури та інформаційної політики. Про це йдеться у їхньому повідомленні на офіційному сайті.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.