Відреставровано могилу сотника Армії УНР Твердовського

Посольство України в Бельгії відреставрувало могилу сотника Армії УНР Осипа Твердовського у м. Еш-сюр-Альзетт (Люксембург)

У березні цього року, ще до початку всесвітньої пандемії коронавірусної хвороби, наше посольство в Бельгії оплатило роботи з капітальної реставрації надгробку на могилі сотника Армії УНР Осипа Твердовського. Реставрація успішно проведена. 

 
Святлини надані пані Наталією Павлик

У березні 2018 р. представниця "Героїки" Олена Подобєд-Франківська, за допомогою мерії м. Еш-сюр-Альзетт та люксембурзьких архівістів, розшукала могилу командира бронепотягу "Помста" Осипа Твердовського (1891 – 1930). Виявилось, що сотник похований на міському кладовищі Святого Йозефа за адресою: Rue du Cimetière, 4059 Esch-sur-Alzette, реєстраційний номер №17055. Могила розташована у лівій частині кладовища, сектор №89. Місце поховання оплачено українкою зі США до 2032 р. В одній могилі з Осипом Твердовським похований Олекса Чуб (1897 – 1984), ймовірно сотник Армії УНР.

Однак, адміністрація цвинтаря Святого Йозефа повідомила невтішну новину: пам'ятник на могилі знаходиться в аварійному стані і потребує невідкладного ремонту.

На допомогу прийшла пані Наталі Павлик з організації "Українка" ASBL. Це досить відома та діяльна організація українців Люксембургу. Стараннями організації "Українка" ASBL був знайдений підрядник, який уклав досить помірний як для Люксембургу кошторис ремонтних робіт. Частину робіт було виконано Наталею Павлик та її друзями-українцями.

Довідка:

Твердовський Осип Матвійович (01.11.1891, Чернігівська губ., м. Ніжин - 16.04.1930, Люксембург, м. Еш-сюр-Альзетт) - сотник, комендант саморобного панцерного потяга "Помста".

Рідний брат Матвія Матвійовича Твердовського. Походив з заможної сім'ї. Початкову і середню освіту здобув у Ніжині. Першу світову війну зустрів у 176-му Переволоченському полку, в якому скінчив старшинську школу. Ранений під час бойових дій.

З 1917 р. бере участь в українізації російських частин. Як комендант українізованого куреня ранений у боях під Тернополем у голову, потрапляє до лікарні у Київ, звідки під час наступу військ Муравйова тікає до рідного Ніжина. Тут зі старшим братом Матвієм організовує відділи Вільного Козацтва. У 1918 р. закінчив Інструкторську школу старшин у Києві, одержав призначення до новосформованої 3-ї пішої дивізії ІІ-го Подільського корпусу в Умані.

У складі 12-го пішого Брацлавського полку 07.07.1918 р. переїздить до м. Тульчин, очолює інструкторську підстаршинську школу. Під час Антигетьманського повстання переходить на бік Директорії. Після смерті брата стає комендантом саморобного панцирного потяга "Помста" (збудованого на станції Конотоп). Восени 1919 р. потрапляє до польського полону (Ланцут, Берестя). З квітня 1920 р. у складі 6-ї Стрілецької дивізії, знову служить на броньовику. 21.11.1920 р. інтернований у Польщі (Вадовиці, Стрілково).

Весною 1922 р. намагається нелегально перейти кордон в Україну, після невдалої спроби переїздить до Франції. Працює на копальнях та фабриках. Оселяється у Люксембурзі, м. Еш-сюр-Альзетт. Співзасновник ОУН у Люксембурзі. Стає відпоручникому Проводу ОУН на країни Бенелюксу та суміжні терени Франції. Відзначається сучасниками як видатний український меценат і щедрий благодійник.

Через загострення старої рани в голові лягає на операційний стіл. Після невдалої операції 12 днів мучиться і вмирає. Похований з великими почестями на міському цвинтарі в присутності чисельної української громади. Товариство Запорожців збирало кошти на встановлення пам'ятника.

Осип Твардовський
Осип Твардовський
Джерело: До запорожцівЛітопис Червоної Калини. - Львів, липень-серпень 1930. - №7-8 - с. 40. Відсканував Юрій Юзич

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.