До Полтавського облархіву передали документи хронікера Української Революції

Представниця родини Несвіцьких передала на зберігання до Державного архіву Полтавської області родинну реліквію – цілісний особовий фонд полтавського лікаря Олександра Несвіцького.

Документи будуть опрацьовані та надійдуть в науковий обіг у 2021 році, повідомляють Новини Полтавщини.

 

На початку 90-х років минулого століття на зберігання до архіву надійшла цінна знахідка – щоденник полтавського лікаря О. Несвіцького "Полтава у дні революції та період смути 1917 – 1921 роки".

До архіву його приніс робітник Микола Пелих, який віднайшов документ у звалищі макулатури однієї із полтавських шкіл та інтуїтивно відчув небуденність своєї знахідки.

Зважаючи на те, що документів періоду Української революції 1917 – 1921 років збереглося не так багато, щоденник був виданий та перевиданий, мав великий суспільний резонанс.

Однак, в архіві не було документів про самого Олександра Несвіцького (1855 – 1942). Після його смерті в часи нацистської окупації родина виїхала з Полтави. Опублікований державним архівом щоденник потрапив до наукового обігу і на початку 2000-х років Несвіцьким, які мешкали у Львові, був переданий екземпляр полтавського видання.

Тепер ж до архіву надійшли документи, що сформують особовий фонд цього хронікера Української Революції.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.