In memoriam. Помер кобзар Микола Литвин

20 лютого, уночі, після важкої і тривалої хвороби помер кобзар, композитор, письменник, журналіст Микола Литвин.

Про це у Фейсбук написав журналіст, музикознавець Михайло Маслій, передає Україна Молода.

Микола Литвин
Микола Литвин

"Микола Литвин: "Була холодна зима 1964 року. Як нині пригадую перон залізничного вокзалу. Я сходжу з потяга, а мене болять вуха. Навколо чую українську мову!!! А вона мені така мила і така рідна. Це ж моя Материнська мова.

А тут, у Тернополі говорять українською. Я наївний подумав: "А може то тільки на вокзалі селяни розмовляють рідною мовою?". Зайшов в аптеку, потім у кафе… Боже, як я помилявся! Довкола звучить моя рідна мова"", - написав Маслій згадуючи слова кобзаря.

Микола Литвин – народився 4 червня 1941, с. Федорівка, нині Весняне, Добровеличківського району, Кіровоградської області.

Заслужений артист України, перший голова Спілки кобзарів України, лауреат Республіканської премії ім. І. Нечуя-Левицького, лауреат премії фонду Т. Г. Шевченка, співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва, відмінник освіти України.

Нагороджений почесним знаком "За подвижництво в українській культурі", орден "За заслуги" (Україна) ІІІ ступеня.

У його репертуарі понад 250 пісень, 170 з них – власні мелодії на слова українських класиків та сучасних поетів: "Дума про матір" на сл. Б. Олійника, "Народе мій" (Вступ до поеми "Мойсей" Івана Франка), "Чародійна кобзо" на сл. А. Литвина, "Посланіє" на сл. Т. Шевченка, "Рятуйте, люди пісню" "на сл. П. Перебийноса.

Але переважали давні українські народні пісні, серед них: "Ой не пугай пугаченьку", "Про Супруна", "Про Морозенка", лемківська пісня "Будь здрава землице", "Гей браття, опришки", уривок із Слова про Ігорів похід — "Стогін Русі" та багато інших.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.