У Софійському соборі відкривають монументальні композиції олійного живопису XVIII-ХІХ ст. ФОТО

У Софійському соборі Національного заповідника «Софія Київська» проходять реставраційні роботи, де майстри відкривають монументальні композиції олійного живопису ХVІІІ–ХІХ ст., що знаходяться на склепіннях центральної нави собору.

Про це повідомляється на сайті Національного заповідника "Софія Київська", передає видання "День".

 
Фото: Національного заповідника "Софія Київська"

"Ці несправедливо забуті живописні композиції варті уваги: і як частина історії стінописного оформлення Софії Київської, і як пам'ятки українського образотворчого мистецтва. Вони суттєво доповнюють дані про стінописну програму собору ХVІІІ ст.", - йдеться у повідомленні.

 
Фото: Національного заповідника "Софія Київська"

У 1956 році цей живопис було закрито суцільними шарами фарби нейтрального тону і про нього забули. Замалювали, бо він не має відношення до первісного стінописного оформлення собору, відрізняється від фресок ХІ ст. за стилем та за технікою виконання.

 
Фото: Національного заповідника "Софія Київська"

Цей живопис було виконано на новому ґрунті в місцях втрат фресок на великих площах. Вони були неправильно атрибутовані радянськими реставраторами, отримали неправильні назви.

Науковці Заповідника дослідили, реконструювали та опублікували "прихований живопис" Софії Київської задовго до його розкриття.

 
Фото: Національного заповідника "Софія Київська"

Ці зображення, що повертаються нині з забуття, суттєво доповнюють картину стінописного ансамблю Софії Київської ХVІІІ ст.: незважаючи на пізніші поновлення, вони зберігають сюжети композицій, виконаних на початку ХVІІІ ст.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.