Ройтбурда остаточно поновили на посаді директора музею

Звільнення українського художника Олександра Ройтбурда з посади директора Одеського художнього музею 4 вересня 2019 року було незаконним. Таке рішення ухвалив суддя Приморського районного суду Одеси Денис Донцов.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

 

"Позовну вимогу задовольнити частково – визнати незаконним і скасувати рішення обласної ради. Часткове задоволення пов'язане із тим, що позивач продовжував виконувати свої обов'язки", – наголосив суддя.

"Я не хочу війн із обласною радою, я хочу, щоб воно (рішення – ред.) стало підставою для встановлення нормальних робочих відносин", – заявив Ройтбурд після оголошення рішення.

Судове засідання неодноразово переносили через неявку представників юридичного управління обласної ради. На засідання 10 лютого обласна рада відправила заступника начальника юридичного управління облради Олександра Сосніна.


Нагадуємо, що рішення про звільнення Ройтбурда з посади директора музею було ухвалене голосуванням Одеської обласної ради, проте художник продовжував фактично виконувати свої обов'язки.

Він також одразу заявив, що оскаржуватиме звільнення в суді та назвав його "реваншем ідіотизму". Обласна державна адміністрація також не стала розривати контракт із художником. У жовтні 2019 року міністерство культури, молоді та спорту назвало рішення про звільнення безпідставним.

Художника звільнили з другої спроби – перша відбулася ще 16 серпня 2019 року. Тоді питання внесли в попередній порядок денний, але пізніше його звідти прибрали.

Ройтбурд переміг у конкурсі на посаду директора Одеського художнього музею 6 грудня 2017 року. 19 березня 2018 року голова облдержадміністрації підписав п'ятирічний контракт із Ройтбурдом, призначивши його директором музею. Кандидатуру художника тоді не підтримала обласна рада.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.