На Лук’янівському СІЗО встановили “народну” таблицю на честь повстання “холодноярців”. ФОТО

На зовнішньому мурі Лук’янівського слідчого ізолятора в Києві з’явилася інформаційна таблиця про повстання в цій тюрмі полонених українських старшин та козаків Армії УНР – героїв Холодного Яру, що відбулося 9 лютого 1923 року.

Як повідомляє "Новинарня", дошку на стіні ліворуч від входу до СІЗО розмістили учасники акції "Останній бій Холодного Яру" в неділю, 9 лютого. Акцію ініціювала громада Протасового Яру.

 
Фото: "Новинарня"

Інформаційна дошка оздоблена символом 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ "Холодний Яр", яка підтримала цей захід.

 
Фото: "Новинарня"

"9 лютого 1923 року у Лук'янівській в'язниці засуджені бойовиками ВЧК до розстрілу провідники та члени українського антимосковського підпілля підняли повстання, захопили 14 рушниць з набоями і вели свій останній бій більше 4 годин.

Серед загиблих повстанців були лідери-"холодноярці", отамани антимосковського підпілля Київщини, козаки і старшини Січових стрільців", – зазначено на таблиці.

"Це адекватна реакція українців після тридцяти років відмов та ігнорування з боку Пенітенціарної служби України. Переконаний, що на місці цієї таблиці давно має постати пам'ятник, або як мінімум меморіальна дошка", – прокоментував подію присутній на заході громадський діяч Андрій Ковальов.

 
Фото: "Новинарня"

Співробітники поліції перешкоджали встановленню таблиці, намагалася відібрати її в активістів та зрештою склали протокол за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення – "порушення благоустрою".

Однак, за свідченнями учасників акції, представники правоохоронних органів не стали зривати таблицю після її встановлення, принаймні попервах. Можливо, через те, що дошку розмістили не під вивіскою СІЗО, а збоку, де на стіні висить ще кілька оголошень СІЗО.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.