ЦДВР презентував онлайн-колекцію документів про полковника УПА Василя Левковича

До століття полковника Української повстанської армії Василя Левковича — «Вороного» Центр досліджень визвольного руху публікує у вільному доступі раніше таємні архівні матеріали про нього.

Про це "Історичній правді" повідомили в ЦДВР.

Василь Левкович
Василь Левкович
Фото: Архів ЦДВР

Оцифроване підпільне листування, матеріали слідчої справи та розпорядження про направлення наряду ГУЛАГу від МВД СРСР для конвоювання в один з "особых лагерей" уже засудженого Василя Левковича відтепер доступні онлайн на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху. 

До колекції увійшло листування Левковича з колегами, а також особисті листи до дружини Ярослави, які потрапили до рук комуністичних спецслужб.

Окрім цього публікуються донесення від агентів, які стежили за діяльністю офіцера підпільної армії у таборі. Примітно, що "тюремно-табірна" частина колекції починається з постанови на арешт, виданої на майже на місяць пізніше фактичного арешту.

З постанови щодо заведення справи оперативної розробки на Левковича
З постанови щодо заведення справи оперативної розробки на Левковича
Джерело: ГДА СБУ

Василь Левкович — "Вороний" народився 6 лютого 1920 року. Член ОУН з 18 років, у 1941 році вирушив на Центральну Україну у складі "похідних груп" для проголошення відновлення незалежності. З березня 1943 року — вояк Української повстанської армії, де пройшов шлях до майора і командувача воєнною округою "Буг". 

У грудні 1946 року його заарештували. Після року слідства у Тюрмі на Лонцького у Львові та у Києві був засуджений до 25 років ув'язнення, опісля тримали під постійним стеженням. У підпіллі його вважали загиблим і звання полковника надали посмертно. 

Обкладинка архівної Кримінальної справи Левковича
Обкладинка архівної Кримінальної справи Левковича
Джерело: ГДА СБУ

Після розвалу СРСР, вже в незалежній Україні, справу Левковича переглянули та реабілітували — довідку про це також можна знайти в опублікованих документах. Василь Левкович помер  у 2012 році. 


Електронний архів — Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є сервісом відкритого он-лайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів.

Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольний рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті можна знайти більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

 

ДОВІДКА. Левкович Василь - "Вороний", "Роман", "Холод", "Чернець", "Чубатий"; (06.02.1920 — 13.12.2012), нар. с. Люблинець Старий Любачівського пов. (нині Польща); пом. м. Львів.

Один із перших командирів повстанських відділів на Волині. Командир ВО "Буг" (кін. 04.1944–17.12.1946); хорунжий УПА (23.05.1944), поручник (15.04.45), сотник (31.08.1945), майор (22.01.1946), полковник (18.12.1946); відзначений Бронзовим Хрестом бойової заслуги і Золотим Хрестом бойової заслуги ІІ класу (8.02.1946).

Потрапив у непритомному стані до рук МҐБ, захищаючись у криївці.

22 липня 1947 року Військовий трибунал військ МВД Київської області засудив Левковича до 25 років виправно-трудових таборів. Він повністю відсидів строк покарання і був звільнений з Дубравного табору 7 грудня 1971 року.

До останніх днів Василь Левкович займав активну позицію у відновленні історичної правди про Українську повстанську армію, тісно співпрацюючи із Центром досліджень визвольного руху. Відзначений Орденом Ярослава Мудрого V ступеню та Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню. Почесний громадянин м. Червонограда з 2007 року.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.