Замість добрива: археологи розгадали загадку бовванів острова Пасхи. ФОТО

Стародавні рапануйці — корінні мешканці острова Пасхи в Тихому океані — вирубували кам'яні статуї моаї, оскільки вірили, що ті допомагають збільшити врожай.

Тепер вчені довели, що виробництво базальтових бовванів дійсно робило землю родючішою, повідомляє ВВС. Україна.

 

На крихітному полінезійському острові — його площа всього близько 163 кв. км — налічується понад 1000 монолітних статуй розміром від 3-5 до 10-12 метрів. Їх створили місцеві мешканці в XI-XVI ст. - задовго до того, як туди вперше прибули європейці.

У вчених було кілька припущень щодо призначення кам'яних ідолів, проте донедавна жодне з них не можна було підтвердити або спростувати напевно.

 

Тепер команда американських археологів під керівництвом Джо Анни Ван Тілберг стверджує, що знайшла наукові докази того, що метою спорудження моаї було підвищення врожайності місцевих земель.

Такий висновок вчені зробили, вивчивши хімічний склад базальтової породи, з якої вирубані статуї.



"Я не повірила очам"

Команді Ван Тілберг допомагала геоархеолог і ґрунтознавець Сара Шервуд. Спільно вони провели ретельне дослідження двох бовдурів з каменоломні, розташованій на схилі вулкана Рано Рараку в західній частині острова.

Саме звідти родом 95% всіх монолітних статуй — хоча сам вулкан біля основи займає менш як 1% площі тихоокеанського острова.

"Коли ми отримали результати хімічного аналізу, я не повірила своїм очам, — згадує Шервуд. – Там була дуже висока концентрація елементів, які я в принципі не очікувала побачити — на кшталт кальцію або фосфору. Саме вони є ключовими для успішного вирощування рослин і просто необхідні для отримання високого врожаю".

Це дозволило вченим зробити висновок, що підніжжя вулкана не тільки служило місцевим жителям джерелом каменю, але і надавало родючі землі для сільського господарства.

 

"В інших місцях острова ґрунти швидко виснажувалися і зазнавали ерозії, оскільки рослини витягали з них поживні речовини. Але в каменоломні, де внаслідок будівельних робіт земля постійно піддобрювалася дрібними фрагментами базальтової породи, були ідеальні умови для вирощування сільгоспкультур", - пояснює професор Шервуд.

Подальші аналізи ґрунту біля каменоломні Рано Рараку показали, що в минулому там дійсно вирощували різні види культур — банани, батат і колоказію (таро).

Помітивши, що поруч з вирубаними з вулканічного базальту бовванами земля дає більший урожай, аборигени цілком могли розставити їх по всьому острову.

Таким чином, статуї фактично виконували функцію добрив. Хоча з таким самим (або навіть більшим) успіхом можна було піддобрювати поля просто вулканічною породою, розмеленою на дрібні частини.

 

"Наші розкопки розширюють наші уявлення про моаї й змушують нас зрозуміти: яким би очевидним нам щось не здавалося спочатку, насправді все не так просто", - говорить Ван Тілберг, що присвятила дослідженню статуй острова Пасхи понад 30 років.

Однак далеко не всі моаї робилися "на вивіз", як думали раніше — багато хто з них спочатку планували залишити в кар'єрі.

До такого висновку команда Ван Тілберг прийшла, розкопавши в каменоломні раніше не помічені статуї, одна з яких була встановлена на п'єдесталі, а інша наполовину закопана в землю. Це дозволяє припустити, що ідолів не "кинули" на схилі вулкана, а спеціально там залишили.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.