Журнал "Перець" остаточно припиняє друкуватися

Сатиричний український журнал "Перець" у грудні випускає останню друковану версію, після чого виходитиме лише в електронному вигляді.

Про це повідомляє ВВС. Україна із посиланням на Facebook-сторінку видання "Перець. Весела респубілка".

 

"Анонс "ПЕРЦЯ"№12 за 2019 рік, останньго паперового друкованого примірника. Нагадую шановній громаді, що з січня наступного року часопис виходитиме у світ в електронному вигляді в мережі Інтернет", - йдеться у дописі.

Водночас у коментарях до посту редакція нагадала, що за рішенням держпідприємства "Преса України" "Перець" перестав друкуватися за державні кошти ще за президентства Віктора Януковича у грудні 2013 року.

"Він періодично виходив на одному листочку з обох сторін у вигляді бойового листка "Перець на передовій". Видавали його на волонтерських засадах і розповсюджували в зоні АТО", - додали у редакції.

У 2017 році журнал відродили – також на волонтерських засадах, а більшість коштів передплатників витрачалися на доставку поштою.

Сатирики, карикатуристи, редакторі працювали над створенням "Перця" безкоштовно, відзначають у журналі.

Однак через зростання вартості поліграфії та "відмову Укрпошти доставляти журнал у сільську місцевість і невеликі міста", редакція вирішила повністю перейти на електронний формат.

"Хто шанує українську сатиру та гумор, будуть купувати перегляд журналу з січня 2020 в інтернеті. Якщо проект виправдає себе і ми отримаємо достатньо коштів, то відновимо його паперову версію для найпалкіших шанувальників і коштуватиме він близько 100 грн. з доставкою через "Нову пошту", - додали автори "Перця".



Майже сто років

 

Сатирично-гумористичний журнал "Перець" було засновано ще у 1922 році – тоді у Харкові вийшло два перші номери під назвою "Червоний перець".

Журнал висміював тодішні реалії, такі як бюрократія чи "спекулянти", а також запровадив рубрику для скарг читачів.

Але у 1930-х роках майже всю редакцію журналу розстріляли в рамках "сталінських репресій".

"1934-го журнал припинив існування фактично через те, що не було кому писати. Професія фейлетоніста опинилася в переліку найнебезпечніших", - так описує ті події Віра Агеєва, професорка Києво-Могилянської академії.

З 1940-х років журнал відродили вже у Києві.

 

Згодом він висміював (у дозволених межах) не лише радянські реалії, а й міжнародні події, зокрема політику США та інших опонентів СРСР.

Найбільшої своєї популярності досяг у 1970-1980-х роках – у 1986 році його наклад склав 3,3 млн примірників, "Перець" вважався одним з найпопулярніших гумористичних радянських журналів.

Видавався і у незалежній Україні й офіційно виходив до початку 2014 року.

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.