У стіні італійського музею знайшли картину Клімта «Портрет жінки». Вважалося, що її вкрали 22 роки тому

В італійському місті Пʼяченца знайшли картину австрійського художника Густава Клімта «Портрет жінки», вартість якої оцінюється в €60 мільйонів. Полотно було вкрадене в 1997 році і входило до списку найбільш розшукуваних предметів мистецтва Італії.

Про це повідомляє The Бабель із посиланням на The Guardian.

 

10 грудня 2019 року "Портрет жінки" виявив працівник одного з муніципальних підприємств Пʼяченци, який чистив стіни галереї Річчі Одді від плюща.

Він побачив закриту залізними дверима порожнину в стіні; всередині лежала картина, загорнена в чорний пакет для сміття. Співробітники галереї впізнали в ній "Портрет жінки" Клімта.

Вони вивчили печатки і штампи на звороті полотна і припустили, що знахідка є оригіналом (раніше спливало близько шести або семи підробок "Портрета жінки"). Однак остаточно її справжність визначить експертиза.

Вважається, що крадії планували повернутися по полотно Клімта, але не зуміли зробити це через посилені заходи безпеки в галереї Річчі Одді.

Очільник департаменту культури мерії Пʼяченци Джонатан Папамаренг піддав сумніву цю версію. По-перше, за його словами, після крадіжки територію галереї ретельно оглядали. По-друге, полотно дуже добре збереглося.

"Воно у відмінному стані. Важко повірити, що воно впродовж 22 років було заховано в стіні, близько до землі й рослин", — говорить Папамаренга.


Довідково. Густав Клімт написав картину "Портрет жінки" в 1916 або 1917 році. У 1925-му полотно купив аристократ з Пʼяченци Джузеппе Річчі Одді. Колекціонер заповідав своє зібрання предметів мистецтва місту, і після його смерті їх виставили у галереї, яка отримала його імʼя. "Портрет жінки" був найціннішим експонатом галереї Річчі Одді.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.