АНОНС: Лекція «Періодичний самвидав в УРСР — від політики до еротики»

Творча свобода 1960-х, всупереч очікуванням, тривала всього кілька років. Друковане слово, перш ніж дійти до читача, проходило через усі кола радянської цензури: тексти пристосовували до радянської ідеології, або ж не друкували зовсім.

PinchukArtCentre запрошує на третю лекцію літературної програми до виставки "Заборонене зображення".

 

У 1960-их з'являється негласне "табу" на імена неблагонадійних авторів.

Тоді ж розпочиналась доба самвидаву: автори самотужки поширювали вірші, прозу, публіцистику, переписуючи від руки, передруковуючи на машинках через копіювальний папір, фотографуючи, виготовляючи саморобні книги і періодику.

Але вже за декілька років виготовлення, розповсюдження і зберігання самвидаву стане кримінальним злочином, за ст. 62 КК УРСР від 5 до 10 років позбавлення волі.

Партнер заходу — Харківський літературний музей.

Кураторка літературної програми — Тетяна Пилипчук, співробітниця "Харківського ЛітМузею", кураторка виставкових та освітніх проектів.

Лектор: Вахтанг Кіпіані — український журналіст, публіцист, історик, головний редактор Інтернет-видання "Історична правда", засновник Музею-архіву преси.

Час: 10 жовтня, четвер, 19.00

Місце: PinchukArtCentre, вул. Велика Васильківська/Басейна 1/3-2, 3-й поверх, експозиція виставки, м. Київ.

Реєстрація обов'язкова.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.