У Дубні перепоховали 29 жертв сталінського режиму

У місті Дубно Рівненської області перепоховали 29 людських останків, серед яких 7 жінок, які були знайдені у травні-червні цього року на подвір’ї колишньої тюрми.

Найстаршій людині було 57 років, наймолодшій – 17. Серед убитих – найбільше українців, але були й поляки, німці та представники інших національностей, повідомляє Радіо Свобода.

 

Чин поховання жертв тоталітарного сталінського режиму провели священники ПЦУ, УГКЦ і Римо-католицької церки. Були присутні представники місцевої громади міста Дубна, військовослужбовці, а також літні люди – очевидці подій і рідні закатованих.

"Ці люди, які вбиті жорстоко у тюрмі, до сьогодні залишаються невідомі. Я дуже довго чекав на цю подію, яка сталась майже 80 років. Мені було півроку, коли у Дубенській тюрмі жорстоко вбили мого батька, якому було 28 років.

Навіть, якщо немає вже на колишньому подвір'ї тюрми останків, ми маємо там встановити хрест жертвам сталінського тоталітарного режиму", – сказав на поминальних заходах Гнат Поровчук, батько якого загинув наприкінці червня 1941 року.

29 жертв тоталітарного режиму поховали на міському цвинтарі у Дубні, в братській могилі.

 

Останки людей, переважно з кульовими пораненнями, знайдені біля тюремної стіни. Під час розкопок виявлені також і речі в'язнів Дубенської тюрми – чоботи, гребінці, ґудзики, гільзи.

Як виявили під час антропологічних досліджень, люди, найімовірніше – цивільні, сиділи у холодних і вологих камерах, переважно стоячи чи навприсідки, змінюючи один одного, щоб прилягти, бо камери були переповнені. Також з'ясовано, що до в'язнів застосовували тортури, і гинули вони насильницькою смертю.

Згідно з архівними документами, НКВД убив понад 400 людей 24-25червня 1941 року, перед приходом у місто німецьких військ. Називають і 527 вбитих.

"Ми виявили спершу 19 людей в одному ряді, і коли підняли бетонну плиту, ще знайшли 10 людських останків. Були дані з архівних матеріалів, що є останки у другому ряді.

Коли перевірили, то там не було поховань, знайшли радянські комунікації, тобто, очевидно, що під час прокладання комунікацій могли людські останки вивезти", – розповів Святослав Шеремета, директор меморіально-пошукового центру "Доля".

Довідково. 22-23 червня 1941 року масові розстріли політичних в'язнів у тюрмах НКВД розпочались на теренах Західної України, потім по всій Україні. За інформацією Українського інституту національної пам'яті, протягом двох тижнів, радянська влада вбила близько 22 тисячі людей, яких переслідувала за національну свідомість і політичні переконання.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.