На ставці Гітлера під Вінницею знайшли підземні бункери на чотири поверхи

9 вересня Вінницький обласний краєзнавчий музей отримав детальний звіт за результатами досліджень центральної частини території ставки Адольфа Гітлера «Вервольф» у селі Стрижавка під Вінницею.

Про це повідомляє газета "День".

Фахівці з Інституту прикладних проблем екології, геофізики і геохімії, які вивчали пам'ятку, підтвердили розташування "підземних рукотворних об'єктів", тобто приміщень у чотири поверхи. Про точну площу бункерів наразі не йдеться, каже директорка Вінницького обласного краєзнавчого музею Катерина Висоцька. Адже дослідження передбачали підтвердження чи спростування факту про існування підземних приміщень.

Тепер точно можна стверджувати, що ставка мала не лише наземні, а й підземні бункери завглибшки до 10—12 метрів. Верхній поверх розташований на глибині приблизно 2,5 м під землею, а висота кожного поверху становить 1,8 метра.

 

"Коли 2011 року ми відкривали Історико-меморіальний комплекс жертв нацизму на території ставки Гітлера, який нині підпорядкований нашому музею, то не мали жодних документів, креслень і навіть фото цього об'єкта. Востаннє масштабні дослідження (наприкінці 1980-х років) там проводили спеціалісти група "Гермес" із Москви.

Усі висновки вони забрали, і хоч ми неодноразово до них зверталися, жодної інформації нам так і не надали, — коментує Катерина Висоцька. — Досить довго побутувала думка, що коли ставку підірвали, то знищили не лише наземні, а й підземні приміщення. Цю тезу підтверджували і науковці, і дослідники.

Але торік ми мали зустріч з директором Інституту прикладних проблем екології, геофізики та геохімії Миколою Якимчуком, який у складі делегації приїздив на ставку як екскурсант. Він зробив кілька фото і за кілька днів повідомив, що перевірив зображення, результати дають підставити стверджувати, що під землею щось є. На той момент ми не знали, що це. Але інтерес був шалений.

Замовили дослідження. Фахівці запідозрили, що поблизу майданчика для військової техніки (біля самого бункера Гітлера) можуть бути підземні приміщення. Цього року робота продовжилася. Спеціалісти зі столиці приїздили кілька разів, з апаратурою, сканували територію, брали зразки ґрунту з різної глибини, бетону, піску. Робили фото труби із розчищеного каналізаційного колодязя.

Все це по-науковому називається "метод частотно-резонансної обробки та інтерпретації даних супутникових знімків та фотознімків і наземні геоелектричні методи вертикального електрорезонансного зондування". Таке зондування разово проводиться на площі 10х10 сантиметрів, тому зрозуміло, що повне дослідження території ставки потребує дуже багато і часу, і ресурсів, адже це — 24 гектари площі.

Завдяки виконаній роботі тепер ми точно знаємо, що на ставці є велике підземне приміщення. На дослідженій ділянці вони виявили чотири поверхи бункерів з тунелями. Два верхніх поверхи, які ближче до поверхні, заповнені газами (аргон і радон), два нижніх — невідомою сумішшю газів з калієм і францієм. І, як вони пишуть у своїх висновках: "Дослідження вмісту третього і четвертого рівнів пустот потребує додаткових досліджень".

Катерина Висоцька додає, що говорити про якісь розкопки на сьогодні зарано, бо невідомо, що є на нижніх поверхах і чи безпечні ті речовини. Лише після того, як будуть зроблені всі дослідження, можна буде шукати фахівців, які спеціалізуються на фортифікаціях періоду Другої світової війни, зокрема ставок.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.