У Києві відкрилась виставка «Жінки Прекрасної епохи»: образи українських містянок XIX – початку XX ст.

Нині рівноправ’я жінок і чоловіків не викликає сумнівів. Проте минуле продовжують подавати, як історію переважно чоловіків. Виставка «Жінки Прекрасної епохи», яка відкрилась у Національному музеї історії України, спонукає уважніше придивитися до жіночого світу, до кількох «традиційних» та нових образів жительок українських міст XIX – початку XX ст.

Про це «Історичній правді» повідомили в НМІУ.

 

Новий час, хай і поволі, але виводить жінок із чоловічої тіні. Зростають можливості для їхньої реалізації, освіти, розширюються права та коло ролей, на кінець XIX ст. припадає перша хвиля феміністичного руху, з’являються жіночі організації та видання. На якісно новий рівень стає індустрія моди, краси та здоров’я.

На виставці продемонстровано моду містянок кінця XIX – початку XX ст., представлено особисті речі та світлини відомих українок тієї доби. Порушено тему емансипації жінки, її освіти та інтелектуальної праці.

В кількох вітринах можна побачити особисті речі, зокрема, Лесі Українки та Ольги Кобилянської, документи жіночих навчальних закладів із різних українських регіонів тощо.

Новації не означали зникнення традиційного образу жінки – «берегині домашнього вогнища». Окрім цього, спостерігається явна суперечність у ставленні суспільства до дівчини – одночасно плекається образ цнотливої жінки, що стане вірною дружиною, та узаконення до/позашлюбних сексуальних розваг для чоловіків, адже з сер. XIX ст. в Російській імперії влада легалізувала проституцію. Тема повій яскраво показує цю суперечність тогочасного суспільства.

Цікавими експонатами виставки є рецепт та рукописна фіксація огляду хворого 1890 року лікарки та акушерки Катерини Ляскоронської, яка провадила приватну медичну практику в Києві.

Куратор виставкиЮлія Осташевська, завідувачка відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України.

СпівкураторМаксим Яременко, доктор історичних наук, старший науковий співробітник відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України НМІУ.

Виставка триватиме до листопада 2019 року.

Місце: Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2.

Контакт: 0962818285 (Валентина Янчук).

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.