Спецпроект

У Бундестазі відреагували на петицію про визнання Голодомору геноцидом українців

Секретаріат петиційної комісії Бундестагу надіслав офіційну відповідь щодо петиції про визнання Німеччиною Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу. За кілька місяців петиційна комісія голосуватиме щодо винесення питання визнання Німеччиною Голодомору на розгляд Бундестагу.

Про це у Facebook повідомила ініціаторка збору підписів під петицією до Бундестагу про Голодомор Наталія Ткачук, передає УНН.

 

“Щойно одержала офіційну відповідь від секретаріату петиційної комісії Бундестагу щодо нашої петиції про визнання Німеччиною Голодомору 1932-1933 років геноцидом українців”, — написала вона.

Ткачук нагадала, що за місяць вдалося зібрати понад 73 тис. підписів.

“Коротко скажу щодо подальших кроків. Секретаріат петиційної комісії повідомляє, що наразі готується пропозиції до рішення петиційної комісії.

По суті йдеться про те, що за кілька місяців (вочевидь, після парламентських канікул) петиційна комісія голосуватиме за те, виносити питання визнання Німеччиною Голодомору на розгляд Бундестагу чи ні”, — зазначила Наталія.

З її слів, у складі петиційної комісії 28 депутатів. Ткачук закликала звертатись до них листом, дзвінком в офіс, під час зустрічі в окрузі. Вона також закликала поширювати брошури про Голодомор німецькою мовою серед знайомих тощо.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.