АНОНС: "Неспокійні могили": фільм і лекція про практики історичної пам'яті та перепоховання

15 червня Національному музеї Тараса Шевченка Ірина Склокіна прочитає лекцію "Неспокійні могили: практики історичної пам'яті та перепоховання", а відтак відбудеться показ документального фільму.

У лекції-впровадженні до фільму історик Ірина Склокіна говоритиме про роль публічних ритуалів перепоховань у історичній політиці.

Перепоховання використовують як метафору відкриття/розкриття історичної істини, а також як повернення загиблих у належну спільноту "мертвих, живих і ненароджених". Це також символічне повернення у часі і спроба виправлення історичної несправедливості, однак, ще і своєрідне привласнення символічного капіталу, пов'язаного із жертвами і мучениками.

Самі ж загиблі на позір зовсім втратили свою суб'єктність та використовуються інструментально - а проте, можуть також опиратися спробам однозначних інтерпретацій.

"Неспокійні могили" / Unquiet Graves (53 хв.), режисер фільму - Том Робертс, продюсер - Ангус Мак-Квін.

Коли влітку 1991 року одна частина львів'ян офіційно відзначала 50-ліття початку "Великої вітчизняної війни", інші - стали свідками ексгумації та перепоховання решток жертв розкритих у подвір’ї Замарстинівської тюрми. Кілька тисяч в’язнів з львівських тюрем були вбиті органами НКВД наприкінці червня 1941 під час евакуації, яка була зумовлена нападом Німеччини. У гущі емоцій учасників обох політичних ритуалів змішався патріотичний оптимізм, героїзм воєнного тріумфу, бажання реваншу, тривога та гіркі відкриття.

Суспільні настрої цих моментів задокументовані у фільмі "Неспокійні могили", який витворює неіснуючий діалог пам'ятей і дає голос різним акторам у давніших та недавніх буремних подіях. Перепоховання та мітинг - паралельні ритуали реферують до героїв-жертв, одні з них вже тривалий час культивуються, а інші лише народжуються.

Зйомки фільму відбулись у 1991 році на замовлення 4 Каналу Британського телебачення, як частина відомого телевізійного серіалу "Секретна історія" (Secret History).

Подія відбудеться в рамках виставки "Перепоховання-Перетворення" Національного музею Тараса Шевченка в співпраці з Центром міської історії.

Д-р Ірина Склокіна – історик, дослідниця Центру міської історії. Захистила дисертацію на тему "Офіційна радянська політика пам'яті про нацистську окупацію (за матеріалами Харківської області), 1943-1985 рр." У Центрі міської історії дослідження Ірини Склокіної стосується історичної спадщини, зокрема у фокусі її вивчення - індустріальна та радянська спадщина Харкова та Львова.

15 червня, субота, 17.00 

Місце: Національний музей Тараса Шевченка

Організатори: Національний музей Тараса Шевченка і Центр міської історії

Вхід на подію за музейним квитком.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.