АНОНС: "Неспокійні могили": фільм і лекція про практики історичної пам'яті та перепоховання

15 червня Національному музеї Тараса Шевченка Ірина Склокіна прочитає лекцію "Неспокійні могили: практики історичної пам'яті та перепоховання", а відтак відбудеться показ документального фільму.

У лекції-впровадженні до фільму історик Ірина Склокіна говоритиме про роль публічних ритуалів перепоховань у історичній політиці.

Перепоховання використовують як метафору відкриття/розкриття історичної істини, а також як повернення загиблих у належну спільноту "мертвих, живих і ненароджених". Це також символічне повернення у часі і спроба виправлення історичної несправедливості, однак, ще і своєрідне привласнення символічного капіталу, пов'язаного із жертвами і мучениками.

Самі ж загиблі на позір зовсім втратили свою суб'єктність та використовуються інструментально - а проте, можуть також опиратися спробам однозначних інтерпретацій.

"Неспокійні могили" / Unquiet Graves (53 хв.), режисер фільму - Том Робертс, продюсер - Ангус Мак-Квін.

Коли влітку 1991 року одна частина львів'ян офіційно відзначала 50-ліття початку "Великої вітчизняної війни", інші - стали свідками ексгумації та перепоховання решток жертв розкритих у подвір’ї Замарстинівської тюрми. Кілька тисяч в’язнів з львівських тюрем були вбиті органами НКВД наприкінці червня 1941 під час евакуації, яка була зумовлена нападом Німеччини. У гущі емоцій учасників обох політичних ритуалів змішався патріотичний оптимізм, героїзм воєнного тріумфу, бажання реваншу, тривога та гіркі відкриття.

Суспільні настрої цих моментів задокументовані у фільмі "Неспокійні могили", який витворює неіснуючий діалог пам'ятей і дає голос різним акторам у давніших та недавніх буремних подіях. Перепоховання та мітинг - паралельні ритуали реферують до героїв-жертв, одні з них вже тривалий час культивуються, а інші лише народжуються.

Зйомки фільму відбулись у 1991 році на замовлення 4 Каналу Британського телебачення, як частина відомого телевізійного серіалу "Секретна історія" (Secret History).

Подія відбудеться в рамках виставки "Перепоховання-Перетворення" Національного музею Тараса Шевченка в співпраці з Центром міської історії.

Д-р Ірина Склокіна – історик, дослідниця Центру міської історії. Захистила дисертацію на тему "Офіційна радянська політика пам'яті про нацистську окупацію (за матеріалами Харківської області), 1943-1985 рр." У Центрі міської історії дослідження Ірини Склокіної стосується історичної спадщини, зокрема у фокусі її вивчення - індустріальна та радянська спадщина Харкова та Львова.

15 червня, субота, 17.00 

Місце: Національний музей Тараса Шевченка

Організатори: Національний музей Тараса Шевченка і Центр міської історії

Вхід на подію за музейним квитком.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.