Більшість містян підтримує червоний мак як символ пам’яті про Другу світову війну

63% міського населення України підтримують рішення про визнання квітки червоного маку за офіційний символ пам’яті за полеглими у Другій світовій війні в Україні.

Проти висловилися 16% респондентів, решта 21% не мали відповіді. Такими є результати дослідження Online Track 2019 соціологічної компанії Kantar TNS.

 
FB Kantar TNS Ukraine

Квітка червоного маку є символом Дня перемоги над нацизмом для 48% опитаних. Георгіївська (гвардійська) стрічка символізує Перемогу лише для 19%. Також учасники опитування називали символами 9 травня і червоний прапор, і гвоздики, і ветеранів, і нагороди.

Дослідження проводилося серед міського населення України (окрім окупованих територій та зони ООС) обох статей віком 18—55 років, які є користувачами Інтернету. Вибірка складала 1000 респондентів, квота за статтю, віком, регіоном і розміром населеного пункту.

Нагадаємо, традиція використання в публічному просторі квітки червоного маку на День пам'яті та примирення й День перемоги над нацизмом з'явилася у 2015 році з ініціативи Українського інституту національної пам'яті. Автором дизайну символу став Сергій Мішакін. 

Докладніше про це читайте:

Маки пам’яті. Як народжувалася традиція

 

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.