Вийшов збірник листування політичного спадкоємця Симона Петлюри

До 140-річчя від дня народження Андрія Лівицького співробітник Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук Ярослав Файзулін підготував видання "Андрій Лівицький. Листування (1919-1953 роки)".

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

Андрій Лівицький – український державний і громадсько-політичний діяч, правник, член Української Центральної Ради і ЦК Селянської спілки, Голова Ради Народних Міністрів УНР, Голова Директорії УНР та Головний отаман військ УНР після загибелі Симона Петлюри, Президент УНР в екзилі.

 

До книги увійшли 306 листів Андрія Лівицького та його кореспондентів. Зокрема й відомих українських діячів – Симона Петлюри, Ісаака Мазепи, Олександра Шульгіна, Івана Огієнка, Іларіона Косенка, Миколи Шумицького, Яна Токаржевського-Карашевича, Володимира Кедровського й інших.

Усі ці листи були розпорошені по фондах багатьох архівних установ і збиралися упорядником буквально по крупинках. До книги долучилися такі заклади: Центральний державний архів громадських об’єднань України, Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України, Державний архів Полтавської області, Українська бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі, Музей Української революції 1917-1921 років.

 Андрій Лівицький, друга половина 1940-х

Листи, які походять з ГДА СЗР, є ексклюзивом і виділені в окремий розділ, оскільки це досі один із найбільш закритих архівів. Вони друкуються в російському перекладі, тому що збереглися лише перекладені копії листів, які перехопила радянська розвідка.

Абсолютна більшість листів вміщених у виданні, вперше вводяться до наукового обігу.

Вони, зокрема, проливають світло не лише на життя і діяльність одного з українських державних і громадсько-політичних діячів, але й містять чимало інформації про Українську революцію 1917-1921 років, діяльність Державного центру УНР в екзилі, відносини Уряду УНР із західноєвропейськими урядами, становище української політичної еміграції в Польщі, Чехословаччині, Румунії, Франції, суспільно-політичне життя в УСРР і діяльність радянських органів держбезпеки.

Упорядник збірника Ярослав Файзулін відзначає: "Незважаючи на вагоме місце і роль Андрія Лівицького в українській історії, в Україні дотепер не має жодного наукового дослідження монографічного рівня, присвяченого його життю та діяльності. Власне цим виданням ми сподіваємося хоча б до певної міри заповнити цю прогалину в українській історіографії".

Витяги з книжки можна прочитати на сайті УІНП.

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.