In memoriam. Помер останній ас – Герой Радянського Союзу за Другу світову

7 березня в Києві помер Іван Селіфонов, останній із льотчиків-винищувачів, який одержав звання Герой Радянського Союзу за подвиги в часи Другої світової війни.

Івану Селіфонову було 96 років. Він народився 23 грудня 1922 року в с. Березовка, нині в Курській області Російської Федерації.

Закінчив Сталінградську військову авіашколу пілотів у 1942 році. Перший бойовий виліт здійснив 25 грудня 1942 року в складі 814-го винищувального авіаційного полку 207-ї винищувальної авіадивізії 3-го змішаного авіакорпусу 17-ї повітряної армії Південно-Західного фрону. Згодом воював на 3-му і 1-му Українських фронтах.

 Іван Селіфонов, грудень 1944 року. Фото: warheroes.ru

Перший літак Люфтваффе Селіфонов збив 12 лютого 1943 року над Слов’янськом, нині Донецької області. Далі брав участь у боях під час битви на Курській дузі, вигнання нацистів з території України — Ворошиловград (Луганськ), Лисичанськ, Сталіно (Донецьк), Харків, Дніпропетровськ (Дніпро), Миколаїв, Одеса, Львів.

У липні 1944 року Селіфонова підвищили до командира авіаційної ланки 106-го гвардійського винищувального авіаційного полку (колишнього 814-го). Ланка Селіфонова в складі розвідувальної ескадрильї брала участь у боях на Сандомирському плацдармі, в Нижньо-Сілезькій, Берлінській і Празькій наступальних операціях.

Протягом 1942—1945 років гвардії старший лейтенант Іван Селіфонов здійснив 357 бойових вильотів, провів 32 повітряні бої та збив 8 літаків супротивника (6 особисто, 2 — в групі).

У складі зведеного полку 1-го Українського фронту льотчик брав участь у параді перемоги на Красній площі в Москві (24 червня 1945 року).

27 червня 1945 року Івану Селіфонову Президія Верховної Ради СРСР присвоїла звання Героя Радянського Союзу.

Після війни продовжив службу в Радянській армії. Вийшов у запас у званні полковника з посади начальника штабу 11-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії Південної групи військ (Угорщина).

Мешкав у Києві, працював у Науково-дослідному інституті Міністерства комунального господарства УРСР. Написав книгу спогадів "Винищувачі йдуть у бій".

 Іван Селіфанов в однострої генерал-майора ЗСУ в останні роки життя. Фото: inter.ua

Окрім орденів Леніна й Золотої зірки Героя Радянського Союзу Селіфонов мав ордени Червоного прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, два ордени Червоної зірки від СРСР та орден Богдана Хмельницького 3-го ступеня від України.

Звання генерал-майора Збройних сил України полковнику Селіфонову надав президент України Віктор Ющенко 5 травня 2008 року

 Іван Селіфонов став прототипом для чоловічої фігури пам'ятника "Люди Перемоги", відкритого 2016 року в Парку Перемоги в Києві (скульптор - Олександр Моргацький). Прототипом жіночого образу стала стала стрілець-радист Ганна Коломійцева. Фото: warspot.ru 

Був членом КПРС (від 1945 року) і КПУ.

Поховали Івана Селіфонова на Байковому кладовищі в Києві. На його честь називається школа в рідному селі.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.