In memoriam. Помер останній ас – Герой Радянського Союзу за Другу світову

7 березня в Києві помер Іван Селіфонов, останній із льотчиків-винищувачів, який одержав звання Герой Радянського Союзу за подвиги в часи Другої світової війни.

Івану Селіфонову було 96 років. Він народився 23 грудня 1922 року в с. Березовка, нині в Курській області Російської Федерації.

Закінчив Сталінградську військову авіашколу пілотів у 1942 році. Перший бойовий виліт здійснив 25 грудня 1942 року в складі 814-го винищувального авіаційного полку 207-ї винищувальної авіадивізії 3-го змішаного авіакорпусу 17-ї повітряної армії Південно-Західного фрону. Згодом воював на 3-му і 1-му Українських фронтах.

 Іван Селіфонов, грудень 1944 року. Фото: warheroes.ru

Перший літак Люфтваффе Селіфонов збив 12 лютого 1943 року над Слов’янськом, нині Донецької області. Далі брав участь у боях під час битви на Курській дузі, вигнання нацистів з території України — Ворошиловград (Луганськ), Лисичанськ, Сталіно (Донецьк), Харків, Дніпропетровськ (Дніпро), Миколаїв, Одеса, Львів.

У липні 1944 року Селіфонова підвищили до командира авіаційної ланки 106-го гвардійського винищувального авіаційного полку (колишнього 814-го). Ланка Селіфонова в складі розвідувальної ескадрильї брала участь у боях на Сандомирському плацдармі, в Нижньо-Сілезькій, Берлінській і Празькій наступальних операціях.

Протягом 1942—1945 років гвардії старший лейтенант Іван Селіфонов здійснив 357 бойових вильотів, провів 32 повітряні бої та збив 8 літаків супротивника (6 особисто, 2 — в групі).

У складі зведеного полку 1-го Українського фронту льотчик брав участь у параді перемоги на Красній площі в Москві (24 червня 1945 року).

27 червня 1945 року Івану Селіфонову Президія Верховної Ради СРСР присвоїла звання Героя Радянського Союзу.

Після війни продовжив службу в Радянській армії. Вийшов у запас у званні полковника з посади начальника штабу 11-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії Південної групи військ (Угорщина).

Мешкав у Києві, працював у Науково-дослідному інституті Міністерства комунального господарства УРСР. Написав книгу спогадів "Винищувачі йдуть у бій".

 Іван Селіфанов в однострої генерал-майора ЗСУ в останні роки життя. Фото: inter.ua

Окрім орденів Леніна й Золотої зірки Героя Радянського Союзу Селіфонов мав ордени Червоного прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, два ордени Червоної зірки від СРСР та орден Богдана Хмельницького 3-го ступеня від України.

Звання генерал-майора Збройних сил України полковнику Селіфонову надав президент України Віктор Ющенко 5 травня 2008 року

 Іван Селіфонов став прототипом для чоловічої фігури пам'ятника "Люди Перемоги", відкритого 2016 року в Парку Перемоги в Києві (скульптор - Олександр Моргацький). Прототипом жіночого образу стала стала стрілець-радист Ганна Коломійцева. Фото: warspot.ru 

Був членом КПРС (від 1945 року) і КПУ.

Поховали Івана Селіфонова на Байковому кладовищі в Києві. На його честь називається школа в рідному селі.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.