Камені для Стоунхенджа, схоже, тягли волоком на санях – археологи

Нові розкопки на британських островах дали чергове підтвердження теорії про те, що гігантські камені Стоунхенджа були доставлені на місце сушею.

Про це повідомляє Бабель із посиланням на The Guardian.

 Фото: Pexels / Pixabay

Теорія про те, що камені для мегалітичної споруди доставили морем, втрачає свої позиції, особливо після того як провалилися три експерименти з камінням на плотах.

Тепер же вчені знайшли підтвердження того, що принаймні 80 з менших каменів внутрішнього кільця Стоунхенджа — блакитних колон — були доставлені на місце саме сушею.

Дослідження археологів підтверджують, що ці камені, можливо, були встановлені в іншому кам'яному колі, після чого їх перемістили на сотні кілометрів на південний схід. Однак причина такої "реконструкції" залишається невідомою.

Під час розкопок також виявили штучну платформу біля основи скелястого оголення, де, ймовірно, були вирубані блакитні колони.

Професор Колін Річардс, який розкопав єдиний у Британії мегалітовий кар'єр на Оркнейських островах, пояснив, що ця платформа, ймовірно, служила "вантажною станцією", з якої вирубані камені на дерев'яних волокушах вирушали в дорогу.

Читайте також:

Для побудови Стоунхендха використовували спеціальні "барабани" - археологи

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.