На Вінничині відкрили дошку ветерану Армії УНР — досліднику української символіки. ФОТО

29 січня в Літині Вінницької області відкрили меморіальну таблицю уродженцю міста, підполковнику Армії УНР, художнику, геральдисту та письменнику Миколі Битинському.

Подію присвятили Дню героїв Крут, 100-річчю Української революції 1917—1921 років і 125-річчлю від дня народження Битинського, повідомляє Центр історії Вінниці.

Дошку авторства Сергія Колосова встановили на фасаді Літинської середньої загальноосвітньої школи № 2.

 
 

Ініціаторами виступили Центр історії Вінниці у співпраці з Вінницьким історичним товариством за сприяння Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Вінницької обласної державної адміністрації.

 

ДОВІДКА:

Микола Битинський (1893—1972) — сотник армії УНР (підполковник в еміграції). Випускник падгогічного училища, художньо-промислової школи та школи прапорщиків.

Поручник Російської імператорської армії, з 1918 року — на українській службі. На початку 1920-х років — начальник культосвітнього відділу штабу 6-ї стрілецької дивізії Армії УНР.

В еміграції закічнив Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова в Чехословаччині. Брав участь в обороні Карпатської України від угорської агресії в 1939 році.

У роки Другої світової війни був вивезений на примусову працю до Німеччини, в останні місяці війни недовго служив у штабі Української національної армії, яка воювала на боці Третього Райху.

Проживаючи в Канаді після війни, написав і проілюстрував численні роботи з історії української символіки та геральдики.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.