Литовські іммігранти відкрили перший музей КГБ в США. ФОТО

На початку січня цього року в Нью-Йорку, США, відкрився перший у країні Музей шпіонажу КГБ.

Заклад, який містить 3500 експонатів на тему служб держбезпеки та розвідки СРСР, відкрили батько й донька Юліус Урбайтіс та Агне Урбайтіте, повідомляє The New York Times.

 Співкуратори музею Юліус Урбайтіс та Агне Урбайтіте. Фото: Karsten Moran / The New York Times

Музей шпіонажу КГБ виник на основі колекції, яку Юліус Урбайтіс збирав тридцять років.

Спершу він цікавився артефактами Другої світової війни. Спецслужбами він захопився, коли придбав підслуховуючий пристрій, який належав Адольфу Гітлеру.

Родина Урбайтіса походила з Литви, де вони заснували в 2014 році музей "Атомний бункер" у приміщенні справжнього старого атомного бомбосховища.

 Фасад приватного Музею КГБ на Манхеттені в Нью-Йорку. Фото: Karsten Moran / The New York Times
Робочий стіл офіцера КГБ. Настільна лампа зразка біля 1920 року (праворуч), за словами її власника, походила з дачі Йосипа Сталіна. Фото: Karsten Moran / The New York Times

Звідти деякі об’єкти попрямували до Нью-Йорка. Біля половини предметів у колекції, в якій є як оригінали, так і копії, перебувають у співвласності батька й доньки. Іншу половину куратори набули кожен окремо.

Музей не цурається демонстрації жорстоких методів КГБ. Зокрема в ньому є інтерактивні виставки, як от: модель стільця для допитів.

Експозиція починається з макету робочого місця старшого офіцера КГБ. Поруч – оригінал комутатора 1928 року. Це найстарший експонат у музеї.

 Комутатор, виготовлений у Таллінні в 1928 році. Фото: Karsten Moran / The New York Times

Багато експозицій розповідають конкретно про методи дії КГБ. Зокрема в розділах про стеження можна побачити, де агенти КГБ встановлювали камери та жучки: у перснях, годинниках, ремінних пряжках, запонках, тарілках тощо.

 

Чорний хід музею закривають оригінальні двері із в’язниці КГБ.

Самі Урбайтіте та Урбайтіс музеєм, який є приватним і неприбутковим, не володіють. Справжні власники вирішили зберегти анонімність.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.