24 січня 1919

Книжкова новинка - «Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень»

Книга під такою назвою презентована 24 січня під час заходів з нагоди відзначення Дня зовнішньої розвідки України.

Про це "Історичній правді" повідомив автор, дослідник історії спецслужб Олександр Скрипник.

 

У цей день виповнилося 100 років від дня створення першого підрозділу загальнодержавної зовнішньої розвідки в Україні. Саме 24 січня 1919 року у складі Політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР почав функціонувати, згідно із затвердженим у цей день тимчасовим штатом, відділ закордонної інформації.

Цей відділ призначався для проведення розвідувальної роботи щодо активно діючих проти УНР ворогів (передусім, штабів Червоної і Добровольчої армій), а також стосовно країн – потенційних противників республіки і можливих союзників.

Фактично це був перший підрозділ загальнодержавної зовнішньої розвідки в Україні. До цього упродовж року, з березня 1918-го, діяв лише розвідочний відділ Генерального штабу Збройних сил Української Народної Республіки (згодом – Української Держави). Але то була суто військова розвідка.

Віднині день 24 січня відзначатиметься на державному рівні, згідно з Указом Президента України, як День зовнішньої розвідки України.

Подіям, пов’язаним із зародженням та діяльністю підрозділів української зовнішньої розвідки, і присвячена книга Олександра Скрипника – журналіста, письменника, дослідника історії спецслужб.

В анотації зазначається, що "у книзі, яка ґрунтується на наукових, мемуарних та інших джерелах, розсекречених документах з архівів Служби зовнішньої розвідки України і Служби безпеки України, власних авторських дослідженнях, змальована історія розвідувальної діяльності в Україні від доби УНР до сьогодення".

Рецензентами книги виступили дослідник історії національних спецслужб доктор історичних наук Володимир Сідак та голова СЗР України Єгор Божок. Водночас у авторському передньому слові акцентується увага, що це не наукова монографія чи академічне дослідження, а радше фрагментарні документальні хроніки і замальовки з історії української розвідки.

Особлива увага автором приділена зародженню і становленню розвідувальних органів у період Української революції 1917–1921 років, а також діяльності національних підрозділів розвідки у складі Української військової організації, Державного Центру УНР у екзилі, Організації українських націоналістів та Української повстанської армії.

Кілька розділів присвячено напруженому протистоянню між цими підрозділами і радянськими органами держбезпеки. Назви розділів уже дають уявлення про їх змістове наповнення:

"Розвідка ДЦ УНР у протистоянні з ВУНК-ДПУ-НКВС УСРР", "Розвідка УВО та ОУН: Україна понад усе", "Друга світова війна: під червоними і червоно-чорними прапорами", "Холодна війна": непримиренні і нескорені" та ін.

Водночас величезний масив подій у книзі переплітається з радянською історією, коли на теренах України упродовж сімдесяти років функціонували розвідувальні підрозділи спецслужб СРСР. Про це теж йдеться на сторінках книги, інакше загальна картина не була б повною і зрозумілою.

При цьому автор зазначає, що "ті, радянські, підрозділи не можна асоціювати з українською розвідкою і назва книжки – не про них, бо вони діяли в інтересах не України, а Радянського Союзу. Але без хоча б фрагментарного змалювання їхньої історії і діяльності неможливо сповна відобразити увесь непростий шлях зародження, боротьби й утвердження на світовій арені саме української за сутністю і змістовим наповненням розвідки".

Змалювання подій через боротьбу й протистояння, напевне, найточніше відображає ту атмосферу, яка супроводжувала непростий процес становлення й діяльності національних підрозділів розвідки як на теренах України, так і в умовах перебування в еміграції.

Не обійдений увагою і новітній період функціонування зовнішньої розвідки за часів незалежності України – із 1991 до 2019 року. Останні сторінки книги увібрали себе розповідь про діяльність Служби зовнішньої розвідки України в умовах російської агресії проти України, її модернізацію і реформування відповідно до стандартів НАТО.

Жанр книги визначено як науково-популярне видання. Цьому відповідає і форма подачі матеріалів, яка включає стислу характеристику певного історичного періоду, змалювання особливостей діяльності у цей час розвідки, її структурної побудови, основних здобутків, розповіді про керівників і найяскравіших представників.

Текстові матеріали широко ілюструються фотознімками, документами з архівів спецслужб, схемами, численними цитатами тих, хто в різні періоди мав відношення до діяльності розвідки в Україні.

Повнокольорове видання підготовлено у співпраці з Видавничим Домом "АДЕФ-Україна".

Читайте також:

Книжкова новинка "БАНДЕРІВЦІ. 200 історій з ХХ століття"

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.