АНОНС: 140-річчя видатного поета Олександра Олеся відзначать виставкою в Києві

23 листопада Музей книги і друкарства України запрошує на відкриття виставки "Я ще вернуся! Гарячим вітром…", присвяченої 140-річчю з дня народження одного з найпопулярніших поетів початку ХХ століття Олександрові Олесю.

"Не вірив я в життя по смерті, тепер я вірю в диво з див, було для мене страшно вмерти, умер і нагло знов ожив", – ці рядки були написані поетом у далекому жовтні 1925 року.

А через 73 роки після смерті прах "короля української лірики" і його дружини Віри було перевезено з Праги і перепоховано території Державного історико-меморіального Лук'янівського заповідника в Києві.

5 грудня 2018 року виповнюється 140 років з дня народження Олександра Олеся і виставка "Я ще вернуся! Гарячим вітром…" є спробою оживити дивовижну історію життя людини непересічної долі й таланту. 

 

Еволюція поетичного таланту Олександра Олеся була частиною не тільки українського, а й загальноєвропейського літературного процесу. У його творчості поєднано фольклорні традиції, неоромантизм та естетику символізму.

Іван Франко в рецензії на збірку "З журбою радість обнялась" назвав поета соловейком та писав про перевагу емоційності й діонісійського начала в його творчості.

Популярність Олександра Олеся перед Першою світовою війною і згодом, після буремних подій 1917–1921 років, коли чимало українців, в силу об'єктивних обставин, опинилися за кордоном, була колосальна. Десятки композиторів створили музику до віршів Олександра Олеся, поетичні етюди і драми успішно ставили в театрах. 

У радянській Україні його не друкували. Лише після здобуття незалежності твори Олександра Олеся повернулися до нас – і дивним пророчим змістом лягли на події сьогодення.

На виставці представлено автографи письменника, рідкісні прижиттєві видання його творів та книжки, надруковані вже після здобуття Україною незалежності. За допомогою раритетних побутових предметів буде відтворено атмосферу 30-40 років ХХ століття, зокрема робочий кабінет письменника.

Виставка побудована на матеріалах Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Музею книги і друкарства України, Центрального державного музею-архіву літератури і мистецтва України, Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Національної історичної бібліотеки України, Бібліотеки імені Олега Ольжича.

23 листопада, п'ятниця, 17:00 — відкриття виставки.

Виставка діятиме до  24 грудня щодня, крім вівторка, з 10.00 до 17.00.

Місце: Музей книги і друкарства України (вул. Лаврська 9, корпус 9, на території національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника).

Довідкова інформація та акредитація ЗМІ: (044) 280-79-76, 280-66-23.

Вхід на виставку у день відкриття безкоштовний, у інші дні  за умови придбання вхідного квитка.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.