АНОНС: "Виставка про Букрин. (Не)забутий плацдарм" у Музеї Другої світової

У головній експозиції Національного музею історії України у Другій світовій війні відбудеться презентація музейних проектів до 75-ї річниці вигнання нацистських загарбників із Києва.

"(Не)забутий плацдарм" – виставка про Букринський плацдарм, з якого розпочалося вигнання нацистів із Києва восени 1943-го року, у час успішних наступів, фатальних прорахунків і нелюдської байдужості та жорстокості. 

 

На символічному плоту – фото букринського вигину, зроблене пілотом Люфтваффе під час розвідувального польоту. Поруч – сповіщення про загибель бійців, які уособлюють кривавий ужинок війни. Серед них й ті, хто йшов без зброї, у домашньому одязі, так звана "чорна піхота". Вони гинули зовсім поруч із рідним домом, змиваючи "гріх" перебування в окупації власною кров’ю. Більшість матеріалів учасників тих боїв представлені вперше. 

Сюжетну лінію підтримують фрагменти спогадів учасників боїв на Букрині: "…Всі затамували подих, йдучи назустріч смерті… Ланцюгом передали від замполіта: "Ні кроку назад. Розстріл". Багатьом було 19…" (санінструктор Олександра Волкова).
"Душа моя рветься кожної хвилини до вас, але більша сила держить мене тут… Боже, моя рідненька мамо, чому ти мені не дала анітрохи щастя? Моє життя не варте грязної полушки…" (рядовий Павло Смакота).

"Військові поховання Києва (1940-1950-ті роки). Мартиролог" – перший електронний персональний перелік воїнів, які загинули під час оборони та визволення Києва від нацистів та поховані в українській столиці. Він об’єднав реєстри всіх офіційних військових цвинтарів та одиночних поховань Києва. Містить відомості про 11720 осіб.

Проте вказані цифри не остаточні. Багато імен містять помилки, занесені двічі у різні списки тощо. Складання будь-якого військового мартирологу – це важливий соціогуманітарний проект, до якого запрошуємо долучитися всіх небайдужих poshyk@warmuseum.kiev.ua

Про те, наскільки ми добре знаємо про події 75-річної давнини, звитягу та жертовність українського народу в боях за вигнання нацистів, поговоримо з кураторами нових музейних проектів. 

6 листопада, вівторок, 11.00

Місце: Національний музей історії України у Другій світовій війні (Київ, вул. Лаврська 27).

Контакти організаторів: (097) 572-26-74, Барановська Катерина – акредитація ЗМІ, e-mail: warmuseum.kiev@gmail.com.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.