МІП: Інформація про крадіжку скіфського золота українськими шахраями — фальшивка

Інформація про те, що "українські шахраї" вкрали скіфське золото з музею Аларда Пірсона в Амстердамі, не відповідає дійності.

Відповідне повідомлення поширила перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джапарова у своєму "Фейсбуці".

"Наразі активно роздмухується фейкова новина, що буцімто українські "шахраї вкрали скіфське золото, що зберігається в музей Аларда Пірсона в Амстердамі" Офіційно. Це не співпадає з дійсністю. Прошу українські ЗМІ не розкручувати цей "інформаційний вкид", — написала вона.

Джапарова зазначила, що Міністерство інформаційної політики отримало підтвердження від музею та адвокатів в Амстердамі.

Нагадаємо, виставку "Крим – золото та таємниці Чорного моря" (нід. "De Krim — Goud en geheimen van de Zwarte Zee") в Археологічному музеї Алларда Пірсона (Нідерланди) було сформовано з колекцій п'яти музеїв, один з яких розташовується в Києві, а чотири — в Криму.

Оскільки Нідерланди не визнали російську анексію Криму, яка відбулася вже після відкриття виставки, виникло питання про те, кому повертати колекцію.

Випадок зі "скіфським золотом" ускладнюється тим, що в міжнародному праві немає рекомендацій для подібних сценаріїв.

Українська сторона відправила свою делегацію від Міністерства культури для політичної підтримки судового процесу в Нідерландах. 

У 2016 році Амстердамський окружний суд постановив передати експонати виставки Україні. Однак суд мусить розглянути ще апеляцію на це рішення, що, за прогнозами Мінстерства юстиції України, відбудеться на початку 2019 року.

Дивіться також:

Скіфське золото в Амстердамі. Як Україна бореться за повернення скарбів

Все за темою "Скіфи"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.