Мавзолей Котовського на Одещині розбирають. ФОТО

19 вересня в м. Подільську Одеської області почалися демонтажні роботи над мавзолеєм комуністичного діяча Григорію Котовському, на честь якого раніше називалося місто.

Про це повідомляє одеський сайт 048.ua з посиланням на мерію Подільська.

Зі стели склепу почали демонтувати личкувальні гранітні плити. Згідно з рішенням міськради, останки Котовського мали перепоховати на кладовищі ще два роки тому, проте досі це рішення не виконане. Сам об’єкт давно перебуває в аварійному стані.

 

Склеп-могила Котовського підлягає демонтажу в рамках виконання закону "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного режиму".

 

ДОВІДКА:

Григорій Котовський (1881—1925) — грабіжник, революційний діяч і радянський воєначальник. У часи Російської імперії певний час очолював бойову групу Партії соціалістів-революціонерів, проте невдовзі розірвав з нею стосунки й займався грабіжництвом на чолі власної банди. Двічі засуджувався до каторжних робіт, зокрема вдруге — довічно.

Вийшов на волю після Лютневої революції 1917 року, приєднався до Партії лівих есерів. З 1918 року долучився до більшовицької партії, командував Тираспольським червоним загоном, грабував фінансові установи білої Добровольчої армії.

У 1919—1922 роках — командир кавалерійських бригади, дивізії, корпусу в Червоній армії, воював проти українських військ, білих на Кавказі, на польському фронті. Брав участь у придушенні селянських повстань в Україні.

Після Громадянської війни в Росії — на високих державних посадах. Загинув за нез’ясованих обставин. Тіло Котовського забальзамували й покали в мавзолей у м. Бірзула (нині Подільськ), яке в 1935—2016 роках називалося Котовськом.

Радянська пропаганда оспівувала Котовського як "героя Громадянської війни".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.