Археологи з'ясували, що серед гончарів Давньої Греції були й жінки

3000 років тому в Давній Греції гончарство було цілком чоловічою сферою. Але завдяки тривалому біомеханічному аналізу решток скелету науковці виявили першу жінку-гончара Античності, яка жила на о. Крит.

Доповідь, яку в травні цього року представили на конференції на Криті, цитує сайт Science.

Майстриня-гончар, яка дожила до 45-50 років, була похована в давньогрецькому полісі Елефтерна (Аполлонія) на схилах г. Іда, де за легендою народився Зевс. З вишуканих гончарних виробів, знадених у навколишніх похованнях, можна припустити, що вона жила між 900 і 650 роками до н.е. — після занепаду Мінойської та Мікенської цивілізацій і до кінця т. зв. Темних віків Греції.

Під час ретельнішого дослідження її кісток археологи помітили деякі деталі. У порівнянні з іншими жінками, похованими на некрополі Orthi Petra, в неї були незвичайно розвинуті м’язи, особливо на правій стороні її тіла. Крім того, скелет мав стерті хрящі в колінних та стегнових суглобах.

Щоб зрозуміти, які рухи, повторювані протягом життя, призвели до такого зношування, дослідники почали аналізувати біомеханіку різних професій давніх жінок.

Науковці відтворювали рухи за допомогою моделі скелета й відслідковали, які м’язи були задіяні. Учені перепробували: прання речей, випікання хліба, збирання врожаю і ткацтво — безрезультатно. Науковці поширили дослідження поза традиційні жіночі ролі та спробували ліпити горшки.

Моделлю для дослідників виступила сучасна жінка-гончар. Спостерігаючи за рухом її м’язів під час роботи, вони переконалися, що саме ця професія ідеально підходить для жінки, яку вони досліджують.

Постійне згинання ноги, щоб приводити в дію гончарне коло, зношувало її суглоби; часте нагинання в один бік для формування й ліплення глини розвивало м’язи на відповідному боці її тіла.

Те, що жінка присвятила своєму ремеслу ціле життя, означає, що вона була майстром і проторувала шлях для інших жінок, які займаються керамікою на острові й досі.

Як повідомлялося, на території історико-культурного заповідника "Давній Пліснеськ" археологи показали нові знахідки.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.