Меморіал концтабору Дахау шукає родичів військовополонених з України

Музей-меморіал колишнього нацистського концтабору Дахау розшукує родичів радянських військовополонених, розстріляних у 1941—1942 роках. Серед них є 97 українців. Співробітники меморіалу мають надію, що їм вдасться вийти на нащадків воїнів, що були страчені тоталітарним режимом.

Про це написала історик Ольга Скороход у колонці для ЦЕНЗОР.net.

Невелику експозицію і меморіал пам’яті жертв розстрілів на місці колишнього "полігону СС Хеберсхаузен" співробітники Музею-меморіалу "Концтабір Дахау" відкрили у 2014 році. 22 червня 2019 року музей-меморіал "Концтабір Дахау" планує відкрити нову частину виставки про "полігон СС Хеберсхаузен" і доповнити меморіальні плити новими іменами жертв розстрілів.

 Експозиція, присвячена радянським військовополоненим, на місці розстрілів на полігоні Хеберсхаузен. Фото: de.wikipedia.org

Полігон Хеберсхаузен було споруджено в 1937—1938 роках за два км від основного табору концтабору Дахау. Як повідомляють фахівці, тут службовці СС, які охороняли табір, проводили тренування зі стрільби.

У 1941—1942 років живими мішенями для есесівців стали радянські військовополонені, яких сюди цілеспрямовано провозили страчувати. Це були офіцери Червоної армії — євреї, політичні комісари, представники інтелігенції, яких айнзацкоманди "відсортували" в таборах для радянських військовополонених військових округів Мюнхена, Нюрнберга, Штутгарта, Вісбадена та Зальцбурга згідно з расовими та ідеологічними критеріями.

 Зразок облікової картки військовополоненого Михайла Великодського. Центральний архів Міністерства оборони РФ
Зразок облікової картки військовополоненого Михайла Великодського, зворот 

Загалом на полігоні Хеберсхаузен було розстріляно близько 4000 радянських військовополонених. Співробітники музею-меморіалу за різними документами встановили прізвища і короткі відомості на 816 осіб. Із цього списку вони відібрали біля сотні прізвищ офіцерів, які були родом з України.

Усі полонені офіцери, що зазначені у списку, проходили у радянських документах як ті, які пропали безвісти. Тепер з’явилася можливість рідним дізнатися, де вони загинули і відвідати їх могилу.

Варто зазначити, що німецькі науковці самостійно переклали прізвища жертв розстрілів з латиниці на кирилицю. Тому з метою зменшення кількості можливих спотворень і різночитань українські пошуковці подають список російською — у такому вигляді, як отримали. Крім того, можуть бути неточності у назвах населених пунктів. Всі дані подані на момент 1941 рік, коли брали на обік полонених червоноармійців і заповнювалися анкети.

Переглянути Список полонених з України, розстріляних у 1941-1942 роках у концтаборі Дахау

За більш детальною інформацією звертайтеся до наукової співробітниці Інституту історії України НАНУ, Тетяни Пастушенко tetiana_p@ukr.net.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.