Спецпроект

ДОПОВНЕНО. Два президенти вшанують жертв польсько-українського конфлікту нарізно — джерело

Президент Петро Порошенко здійснить поїздку до с. Сагринь у Польщі в неділю, 8 липня, а польський Президент Анджей Дуда відвідає цього ж дня українську Волинь.

Про це стало відомо від джерела інформаційної агенції Укрінформ у дипломатичних колах.

"У неділю Президент Дуда приїде на Волинь, а Президент Петро Порошенко поїде у Польщу, до селища Сагринь", — розповів співрозмовник агентства.

Співрозмовник нагадав, що наближаються трагічні сторінки українсько-польської історії. У зв'язку з чим і будуть здійснені відповідні поїздки Президентів.

Нагадаємо, що село Сагринь (нині Грубешівський повіт, Люблінського воєводства Польщі) відоме тим, що 10 березня 1944 року Армії Крайової та Батальйонів хлопських (800 осіб) під загальною командою Станіслава Басая ("Рися") і Зенона Яхимека ("Віктора") влаштували там різанину українського населення. За різниим даними, загинуло від 800 до 1200 цивільних мешканців, 70% яких становили старі, жінки та діти.

У який населений пункт Волині їде польський президент поки не відомо.

Також у дипломатичному відомстві наголосили, що українська сторона пропонувала здійснити вшанування полеглих українців та поляків разом. Проте польська сторона відмовилася. У свою чергу, співрозмовник агентства наголосив, що Україна продовжує стояти  на позиціях порозуміння. 

За інформацією джерел "Історичної правди", президент Дуда під час відвідин Волині планує зробити заяву, що це президент Порошенко відмовився від пропозиції польської сторони вшанувати жертв конфлікту спільно. Однак таке твердження суперечить інформації від українських дипломатів, наведеній вище.

Волинська трагедія — обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Нагадаємо, прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький перед польським Сенатом заявив стосовно "українських" поправок до закону про ІНП, що те, що відбувалося в 1925 і 1950 роках – це щось інше, ніж геноцид.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.