На могилі крутянина в Харкові встановили надгробок

У червні цього року на могилі члена Центральної Ради й учасника бою під Крутами Валентина Отамановського з’явився надгробний пам’яник.

Упорядкував могилу Центр медичного краєзнавства ім. проф. В. Отамановського Харківського національного медичного університету, повідомляє Центр історії Вінниці з посиланям на проф. ХНМУ Ігоря Робака.

Валентин Отамановський похований на 2-му міському цвинтарі (місто Харків, вулиця Пушкінська, 102), квартал 10, ряд 17, поховання 9.

 Фото: Центр історії Вінниці

ДОВІДКА:

Отамановський Валентин (пс. "Золотополець", 27.01.1893, с. Яблунівка, тепер Смілянського р-ну Черкаської обл. —  10.03.1964, м. Харків) — історик, засновник "Братства самостійників" (1914), депутат Української Центральної Ради, учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького (згадується в спогадах А. Гончаренка).

Закінчив 5-ту Київську гімназію (1912) із золотою медаллю і вступив на юридичний факультет Київського університету. Співробітник видавництва "Вернигора", співзасновник Пласту в Києві.

Переслідувався радянською владою. У Харкові (з 1958) викладав латину в медичному інституті.

Про долю інших крутян, які вижили в бою, читайте в матеріалі Юрія Юзича

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.