In memoriam. Помер шістдесятник Іван Драч

На 82-му році життя після важкої хвороби помер видатний український поет-шістдесятник, державний і громадський діяч Герой України Іван Драч.

Про це повідомив УКРІНФОРМ  із посиланням на голову Спілки письменників України Михайла Сидоржевського. 

"Дуже сумна новина. Як мені щойно повідомив Сергій Тримбач, сьогодні вранці помер Іван Драч," – написав Сидоржевський у "Фейсбуці".

Згідно зі заповітом Драча, його мають поховати в рідному селі поруч з могилою сина Максима.

Іван Драч. Фото: Енциклопедія історії України

Іван Драч народився 17 жовтня 1936 року в с. Теліженці Тетіївського району Київської області. У 1959–1963 роках навчався на філологічному факультеті КДУ ім. Т. Шевченка.

Під час навчання брав участь у літературних вечорах, у своїх поемах критикував комуністичну ідеологію. Творчий дебют – поема "Ніж у сонці" (1962). Через політичні мотиви Драча відрахували з університету й перестали друкувати. Друкувався натомість в україномовних виданнях Польщі й Чехословаччини.

Протягом 1963–1964 років навчався на Вищих сценарних курсах Держкіно СРСР.  Відтак працював на кіностудії ім. О. Довженка, в редакції "Літературної України", обирався секретарем Спілки письменників України.

У 1964 році на засіданні парткому СПУ зазнав критики за "антипартійні погляди щодо шляхів розвитку України і української культури".

У листопаді 1964 року Іван Драч підписав колективну заяву з вимогою пояснення причин арештів української інтелігенції (серед підписантів – Ліна Костенко, Сергій Параджанов, Платон Майборода). Брав участь в акціях на підтримку дисидентів Михайла Осадчого, Мирослави Зваричевської, братів Богдана і Михайла Горинів, В'ячеслава Чорновола (1965–1967).

Автор поетичних збірок: "Соняшник" (1963), "Протуберанці серця" (1965), "Балади буднів" (1967), "До джерел" (1972),  "Корінь і крона" (1974), "Сонце і слово" (1979), "Американський зошит" (1980), "Шабля і хустина" (1981), "Теліжинці" (1985), "Лист до калини" (1990, 1994), "Вогонь із попелу" (1995), "Крила" (2001), "Анатомія блискавки" (2002). 

Написав сценарії до фільмів "Криниця для спраглих", "Пропала грамота", "Дід лівого крайнього", "Вінчання зі смертю" та ін.

Твори Драча перекладалися на російську, білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та ін. мови.

 

У 1989 році Драч став одним із засновників Народного руху України, був його першим головою (1989–1992) і членом Центрального проводу (1989–1992). У 1990 році вийшов із КПРС, до якої належав від 1959 року.

Після здобуття незалежності України обирався дептутатом Верховної Ради України (І-ІV скликань). Відстоював без'ядерний статус України, активний учасник конституційного процесу (1996). У 2005 році залишив НРУ і перейшов до Української народної партії. 

Від 1999 року Іван Драч був членом Комітету національних премій України ім. Т. Шевченка, у 2000–2002 роках – головою Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

 Голова організаційного комітету з'їзду Володимир Яворівський (ліворуч) та перший голова Руху Іван Драч на установчих зборах Народного руху України в Києві 8 вересня 1989 року. Фото: Главком

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1976), Державної премії СРСР (1983). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V (1996), IV (2001) і ІІІ ступенів (2011). 

2006 року президент України Віктор Ющенко надав Івану Драчеві звання "Герой України".

Як повідомлялося, 6 червня померла  відома українська режисер Кіра Муратова.

Читайте також:

Чи писали Драч, Павличко та Яворівський донос у КГБ на Стуса та Чорновола?

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.