АНОНС: Дискусія «Рецидиви несвободи. Зміни російської політики пам’яті»

У Києві поговорять про російську політику пам’яті та доступ до архівів КҐБ, які зберігаються у Росії.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

 

Якою є офіційна політика держави щодо архівів КГБ? Як змінювалась позиції країни у комеморативній сфері після розпаду СРСР? Яке значення несуть пам’ятники Леніну, які досі стоять у Росії?

Які повідомлення транслює російська політика пам’яті та як вони впливають на геополітичний стан в регіоні? Чи мають шанси пострадянські суспільства відійти від "радянськості" всередині себе та що для цього потрібно?

Про це та багато іншого поговорять учасники дискусії:

Нікіта Петров — PhD, представник Міжнародного історико-просвітницького, правозахисного і благодійного товариства "Меморіал".

Володимир В’ятрович — PhD, голова Українського інституту національної пам’яті.

Модеруватиме Олег Турій — PhD, директор Інституту історії Церкви Українського католицького університету

Дискусія "Рецидиви несвободи" — це третя зустріч, яку Центр Досліджень Визвольного Руху проводить спільно з Київським центром УКУ у рамках програми з посттоталітарних студій.

Раніше було проведено дві зустрічі, які стосувались змін польської політики пам’яті за участі українських і польських журналістів та публічних інтелектуалів.

Час: 12 червня, вівторок, 19.00

Місце: Київський центр УКУ, вул. Мазепи, 10а

Вхід вільний

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.