АНОНС: У колишньому будинку НКВД в Києві відкриють виставку про Великий терор у Білорусі

У Києві відкриється документально-мистецька виставка про "Великий терор" в Білорусі "Правда про Куропати. Факти, документи, свідчення". Це відбудеться в колишньому приміщенні Київського обласного управління НКВД, що на Липках.

Про це "Історичній правді" повідомили в Українському інституті національної пам'яті. 

Виставка складається із 17 банерів, в яких йдеться про трагедію білоруського народу – поховання в Куропатах, що біля Мінська. 

 

Правда про Куропати відкрилася в 1988 році. Археолог Зенон Позняк та інженер Євген Шмигальов зібрали факти, спогади свідків і надрукували статтю "Куропати — дорога смерті". У ній було доведено, що в лісовому урочищі площею більш як 26 гектарів на північно-східній околиці Мінська в 30-ті роки совєцькі органи безпеки розстріли сотні тисяч мирних людей.

Сліди злочинів ховали. Через урочище проклали магістральний газопровід високого тиску, побудували, а потім розширили Мінську кільцеву автодорогу, в лісовому масиві розкопали і, очевидно, ексгумували багато з виявлених на сьогодні поховань.

Тільки через п’ять років після відкриття Куропат держава під тиском громадськості надала їм статус історично-культурної пам’ятки міжнародного значення. І тільки через 16 років затвердила межі зон охорони. Однак ці межі неухильно скорочуються через ставлення влади до пам’ятки.

Куропати взагалі не згадуються у шкільних підручниках історії Білорусі, хоча це національна трагедія, відома всьому цивілізованому світу. В урочищі зафіксовано десятки випадків вандалізму, однак правоохоронні органи жодного разу не затримали злочинців.

А коли у 2008 році це здійснили громадські активісти, злочинці залишилися непокараними. У 1989 році білоруський уряд прийняв постанову про зведення в Куропатах пам’ятника, але постанова не виконана і до сьогодні. 

Люди самі вшановували в Куропатах пам’ять жертв НКВД, в тому числі своїх дідів і батьків, місце поховання яких невідоме. Білоруська громада не раз зупиняла намагання забудовників та влади знищити пам’ять про трагедію та домоглася включення в охоронну зону Куропат "Дороги смерті", якою в 1930-і роки людей везли в "чорних воронках" на розстріл.

В урочищі стоять сотні хрестів, поставлених людьми з усієї Білорусі. Меморіальний камінь в Куропатах поставили білоруські євреї, є хрест пам’яті від поляків, стоїть пам’ятник від американського народу — меморіальна лава, яку передав президент США Білл Клінтон.

Учасники відкриття:

Володимир В’ятрович – історик, Голова Українського інституту національної пам’яті.

Марат Горевой – журналіст, співавтор виставки.

Вацлав Арешка – культуролог, громадський діяч, співавтор виставки.

Генадь Драздов – експерт, громадський діяч, співавтор виставки.

18 травня,13.00

Місце: Київ, вул. Липська, 16 (Біла зала)

Організатори: Громадянська ініціатива "Експерти в оборону Куропат", Український інститут національної пам’яті.

Вхід вільний.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.