АНОНС: У колишньому будинку НКВД в Києві відкриють виставку про Великий терор у Білорусі

У Києві відкриється документально-мистецька виставка про "Великий терор" в Білорусі "Правда про Куропати. Факти, документи, свідчення". Це відбудеться в колишньому приміщенні Київського обласного управління НКВД, що на Липках.

Про це "Історичній правді" повідомили в Українському інституті національної пам'яті. 

Виставка складається із 17 банерів, в яких йдеться про трагедію білоруського народу – поховання в Куропатах, що біля Мінська. 

 

Правда про Куропати відкрилася в 1988 році. Археолог Зенон Позняк та інженер Євген Шмигальов зібрали факти, спогади свідків і надрукували статтю "Куропати — дорога смерті". У ній було доведено, що в лісовому урочищі площею більш як 26 гектарів на північно-східній околиці Мінська в 30-ті роки совєцькі органи безпеки розстріли сотні тисяч мирних людей.

Сліди злочинів ховали. Через урочище проклали магістральний газопровід високого тиску, побудували, а потім розширили Мінську кільцеву автодорогу, в лісовому масиві розкопали і, очевидно, ексгумували багато з виявлених на сьогодні поховань.

Тільки через п’ять років після відкриття Куропат держава під тиском громадськості надала їм статус історично-культурної пам’ятки міжнародного значення. І тільки через 16 років затвердила межі зон охорони. Однак ці межі неухильно скорочуються через ставлення влади до пам’ятки.

Куропати взагалі не згадуються у шкільних підручниках історії Білорусі, хоча це національна трагедія, відома всьому цивілізованому світу. В урочищі зафіксовано десятки випадків вандалізму, однак правоохоронні органи жодного разу не затримали злочинців.

А коли у 2008 році це здійснили громадські активісти, злочинці залишилися непокараними. У 1989 році білоруський уряд прийняв постанову про зведення в Куропатах пам’ятника, але постанова не виконана і до сьогодні. 

Люди самі вшановували в Куропатах пам’ять жертв НКВД, в тому числі своїх дідів і батьків, місце поховання яких невідоме. Білоруська громада не раз зупиняла намагання забудовників та влади знищити пам’ять про трагедію та домоглася включення в охоронну зону Куропат "Дороги смерті", якою в 1930-і роки людей везли в "чорних воронках" на розстріл.

В урочищі стоять сотні хрестів, поставлених людьми з усієї Білорусі. Меморіальний камінь в Куропатах поставили білоруські євреї, є хрест пам’яті від поляків, стоїть пам’ятник від американського народу — меморіальна лава, яку передав президент США Білл Клінтон.

Учасники відкриття:

Володимир В’ятрович – історик, Голова Українського інституту національної пам’яті.

Марат Горевой – журналіст, співавтор виставки.

Вацлав Арешка – культуролог, громадський діяч, співавтор виставки.

Генадь Драздов – експерт, громадський діяч, співавтор виставки.

18 травня,13.00

Місце: Київ, вул. Липська, 16 (Біла зала)

Організатори: Громадянська ініціатива "Експерти в оборону Куропат", Український інститут національної пам’яті.

Вхід вільний.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.