Росія просить Львів передати останки спецагента НКВД Миколи Кузнецова. ФОТО

До Львівської міської ради надійшло звернення від губернатора Свердловської області (Росія) з проханням передати на перепоховання останки спецагента НКВД Миколи Кузнецова.

Як повідомили Радіо Свобода у мерії, дозвіл про передачу тіла надаватиме виконком міськради. Однак до сьогодні є сумніви, чи останки, поховані на Пагорбі Слави у Львові, належать саме Миколі Кузнецову.

 Микола Кузнецов

Губернатор Свердловської області просить Львівську міськраду надати дозвіл на ексгумацію і перенесення останків радянського розвідника-диверсанта на батьківщину.

Адже Микола Кузнецов родом саме зі Свердловської області. Його мають намір перепоховати у Єкатеринбурзі на Широкоречинському кладовищі, розповів директор музею-заповідника "Личаківський цвинтар" Михайло Нагай. Бо саме на Пагорбі Слави є могила, на якій встановлена плита з ім’ям героя СРСР Микола Кузнецова.

 Могила Миколи Кузнецова на Пагорбі Слави

"Окрім звернення від російського губернатора, є й прохання від племінниці Кузнецова зі всіма підтверджувальними документами про їхній родинний зв’язок.

Ми вже маємо рішення Міжвідомчої державної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни, яке підписане віце-прем’єром Розенком, що цей державний орган не заперечує проти перепоховання Кузнецова в Росії.

Також лист губернатора був скерований в СБУ, і там теж немає заперечень чи зауважень. Всі копії звернень із різними довідками – і проект рішення виконкому готовий. Тепер лише справа за виконком Львівської міськради", – каже Михайло Нагай.

Заступник міського голови Львова Андрій Москаленко підтвердив, що виконком розглядатиме прохання Росії.

 Архівне фото могили Миколи Кузнецова

На сьогодні залишається одне запитання, чи останки саме радянського агента НКВСДпоховані на Пагорбі Слави з великими почестями 27 липня 1960 року.

Бо досі дослідники дискутують, чи загинув радянський спецагент "Пух", партизан, який виконував терористичні і провокаційні завдання також під псевдонімами Пауль Зіберт, Рудольф Шмідт, Микола Грачов, 8 березня 1944 року в селі Боратин Львівської області, коли його знайшли упівці.

За радянської версією, а нині російською, яку роками вкладали у голови у школах, радянський льотчик Микола Кузнецов і ще два спецагенти були схоплені бійцями УПА і нібито Кузнецов, який був у німецькій формі, побоюючись провалу операції, підірвався гранатою.

Але також існує версія, що Кузнецов загинув у 1944 році, у 1951 році, говорять і про те, що він вижив і помер лише 10 років тому.

"Це був штатний чекіст"

"Питання є, тому що виникали постійно сумніви щодо того, чи останки належать Кузнецову. Для України – це ніякий не герой, це був штатний чекіст, про те, що це розвідник – це радянський міф, який Росія далі плекає. Він займався диверсіями і провокаціями", – каже історик, директор музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий.

 

У Воєнно-історичному музеї 58 Будинку офіцерів у Львові зберігається фотоальбом водія Миколи Кузнецова – офіцера КГБ Миколи Струтинського, який він передав перед своїм переїздом зі Львова у Черкаси. Тут фотографії Миколи Кузнецова та інших агентів НКВД, які були у партизанському загоні полковника держбезпеки Дмитра Медведєва. Микола Струтинський був у групі кадебістів, яка у 1959 році займалась пошуком тіла Кузнецова.

 

Тоді провели ексгумацію останків, і у Львівському міському судово-медичному морзі їх дослідили. Людські рештки, за даними тодішнього дослідження, належали чоловікові 33-35 років.

Ці останки Микола Струтинський передав у Санкт-Петербург на ідентифікацію завідувачу лабораторії пластичної реконструкції Інституту етнографії академіку Герасимову.

У грудні 1959 року академік надав висновок, що дійсно людські рештки належать Кузнецову. 27 липня 1960 року у Львові відбувсь багатолюдний похорон останків радянського спецагента на Пагорбі Слави.

 Похорон Миколи Кузнецова у Львові. 27 липня 1960 року

Понад сто партизан-"медведівців" із усього СРСР приїхали у місто Лева взяти участь у цій церемонії поховання радянського розвідника, що діяв як обер-лейтенант 230-го полку 76-ї піхотної дивізії в "столиці Райхскомісаріату Україна" у Рівному.

Він ліквідував 11 вищих офіцерів німецької армії. Водночас організовував провокації, зіштовхуючи німецьких окупантів із українськими націоналістами, підкидав документи оунівців біля убитих тіл німецьких офіцерів, вказуючи, що теракт нібито вчинили українські бійці, розповідає Забілий. Микола Кузнецов був у "чорному списку" українського підпілля, додає він.

 

"Кузнецов був великий провокатор і вбивця. Через нищення ним окремих німецьких посадовців страждали невинні цивільні люди. Нацисти за одного вбитого посадовця "Райхскомісаріату Україна" вбивали десятки людей, зокрема і в Рівному.

Це були великі жертви. Знову ж таки, партизанський загін Медведєва був сформований чекістами і не підпорядковувався українському партизанському штабу, а безпосередньо був під структурою НКВД.

Їхнє завдання було влаштовувати диверсії і провокації. Я впевнений, що до всіх проблем і питань, які виникали на Волині щодо міжнаціонального конфлікту, були причетні чекісти загону Медведєва", – наголосив Руслан Забілий.

Матеріали справи Миколи Кузнецова знаходяться в архівах Федеральної служби безпеки Росії. Їх нібито мають розсекретити у 2025 році.

Можливо, прохання Росії передати тіло, яке поховане у Львові, пов’язане з тим, щоб продовжити легенду про радянського спецагента НКВД, щоб ніхто так і не дізнався правду, чи загинув Микола Кузнецов у 1944 році, чи залишився живий, чи його останки поховані у Львові.

Ще у 2000 році ветерани Єкатеринбурга просили Львівську міськраду надати останки Кузнецова для перепоховання в Росії, у 2007 році у Львів приїжджала делегація зі Свердловська, але їм відмовили тоді у наданні останків.

Сьогодні – рішення за виконкомом Львівської міськради, очевидно, воно буде позитивним. Можливо, кажуть фахівці, львів’яни попросять у взамін від Росії надати останки когось із відомих українців, які були репресовані і поховані на чужині. Як, зокрема, блаженний УГКЦ Климентій Шептицький.

Нагадуємо, що днями у Харкові повалили, а потім знову відновили пам’ятник маршалу Жукову.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.