Швейцарські диверсанти в часи "холодної війни" готувалися до партизанської війни — розсекречений звіт

У Швейцарії розсекретили таємний звіт, пов’язаний із таємною групою під назвою Project-26, яка діяла в часи "холодної війни".

Про це повідомляє "Європейська правда" з посиланням на ВВС.

Так званий "Звіт Корню" на 126 сторінках підготували в 1991 році, але згодом засекретили. Утім, опублікована інформація і зараз сильно відредагована урядом. Зокрема, там заретушовано всі імена і локації.

У документі міститься інформація про воєнізовану групу, про яку не знали ні широка громадськість, ні навіть парламент країни. Сформована в 1950-х роках, вона повинна була захищати Швейцарію на кордонах країни у разі радянського вторгнення.

Підземний бункер поблизу м. Гштада (кантон Берн) був однією з баз, яка служила секретній організації як сховище зброї та навчальний центр

Група діяла за межами контролю уряду Швейцарії, але була глибоко інтегрована в секретні військові служби. Project-26 розформували в 1990 році після того, як інформація про існування групи спричинила один із найгучніших скандалів в історії країни.

У лютому цього року газета Tages-Anzeiger повідомила, що Федеральний департамент оборони не зміг знайти 27 неопублікованих папок і досьє з розслідування щодо групи, яке проводилося після її розформування.

Дані опублікованого звіту показують, що нейтральна Швейцарія мала на диво тісну співпрацю з Великою Британією - членом НАТО.

До підрозділу входили близько 400 осіб. Його бійці регулярно їздили до Британії, часто використовуючи підроблені документи, і навчалися методам партизанської війни.

Під час навчань відпрацьовувалися, наприклад, підрив нафтопереробного заводу або стрибки з рухомого вертольота на корпус підводного човна, коли той знаходився на поверхні.

Р-26 також мав намір перевести свій командний центр до Британії у разі іноземного вторгнення до Швейцарії. Обладнання для переміщення зберігалося в сейфі у швейцарському посольстві в Лондоні.

Найбільш несподіваною стала інформація про те, що P-26 придбав зашифровану систему зв'язку "Гарпун". Цю ж систему використовували подібні військові групи у країнах-членах НАТО. Тому нейтральна Швейцарія, як видається, готувалася співпрацювати з НАТО у разі війни в Європі.

Повний звіт щодо діяльності групи, відповідно до швейцарських законів, не можна опублікувати до 2041 року. Швейцарський уряд стверджує, що продовження терміну секретності необхідне для захисту осіб, згаданих у звіті, які ще живі.

За словами істориків, воєнізовані мережі підтримувалися переважно США та Британією і мали підрозділи в Італії, Бельгії, Франції, Греції, Західній Німеччині та Нідерландах.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.