Теорія про міграцію до Америки із Сибіру підтвердилася

Учені реконструювали ДНК померлого понад 11 тис. років тому немовляти й виявили невідому раніше популяцію стародавніх індіанців. З'ясувалося, що корінні жителі Америки були розбавлені мігрантами із Сибіру.

3 січня міжнародна команда вчених повідомила про успішне розшифроування ДНК померлої 11,5 тис. років тому у віці шести тижнів дівчинки, кістки якої археологи виявили на Алясці у 2010 році.

Це другий за давністю геном людини, коли-небудь виявлений у Північній Америці, який проливає світло на те, як предки корінних американців потрапили в Західну півкулю, пише "Гордон" з посиланням на The New York Times. Результати аналізу ДНК опублікував журнал Nature.

Згідно з цими даними, померла дитина належала до раніше невідомої групи людей, яка відкололася від інших корінних американців одразу або незабаром після їх прибуття в Північну Америку.

Співавтор дослідження Ескі Віллерслев із Копенгагенського університету наголосив, що знайдено найранішу з відомих гілок людства в Америці. Дослідження підтвердило теорію, згідно з якою американці були розбавлені мігрантами із Сибіру.

У 2010 році під час розкопок у долині річки Танана в центральній частині Аляски виявили тимчасову стоянку стародавніх людей. Там у вогнищі археологи виявили кістки двох немовлят, із яких учені спробували виділити залишки генетичного матеріалу.

Найдавніша виділена вченими ДНК у Північній і Південній Америці має вік 12,7 тис. років. Також було розшифровано геном людини, що жила 8,5 тис. років тому, кістяк якої було виявлено на березі річки у штаті Вашингтон.

Корінні жителі Америки походять від двох основних груп предків – північної (кілька племен у Канаді, а також індіанці навахо й апачі у США) і південної (інші племена індіанців у США, а також корінні народи Центральної і Південної Америки).

Найдавніші з раніше виділених ДНК належали до південної гілки корінних американців. Однак кістки виявленої у 2010 році дівчинки не належать до північної та південної гілок, а є частиною раніше невідомого населення Америки, яке генетично відокремилося від предків корінних американців приблизно 20 тис. років тому.

Учені назвали цих людей стародавніми берінгінами. Берінгія належить до Аляски і східної краю Сибіру, які під час останнього льодовикового періоду були пов'язані сухопутним мостом, що дало змогу жителям Азії потрапити в Західну півкулю.

Предки знайденого немовляти є вихідцями з Азії й відділилися від нинішніх китайців приблизно 36 тис. років тому.

Орієнтовно 25 тис. років тому потік генів жителів Азії до Америки практично припинився – і предки корінних американців стали генетично ізольованими. Вони почали ділитися на окремі генетичні групи приблизно 20 тис. років тому. Першими відкололися стародавні берінгійці, представницею яких і є виявлена дівчинка. Ще приблизно 4 тис. років потому, за оцінками вчених, з'явилися північна і південна гілки корінних американців.

Нове дослідження доводить існування стародавніх берінгів, однак не дає вченим відомостей про їхню долю.

Нинішні корінні американці, які живуть в околицях місцевості, біля якої було виявлено кістки дівчинки, належать до північної гілки. Дослідження демонструє, що їхні предки повернулися на Аляску, можливо, замінивши або витіснивши давніх берінгійців.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.