На стіні колишньої польської в'язниці у Львові відкрили дошку страченим бойовикам ОУН. ФОТО

У Львові на будівлі в’язниці "Бригідки" 23 грудня відкрили меморіальну таблицю на честь бойовиків ОУН Василя Біласа і Дмитра Данилишина. Цього дня 85 років тому о 6:30 на тюремному подвір’ї було їх стратили за вироком польського суду.

Про це повідомляє Радіо "Свобода".

Згідно з актом обвинувачення, 21-річний Василь Білас і 24-річний Дмитро Данилишин пограбували пошту в м. Городку, а Дмитро Данилишин нібито поранив співробітника силових структур.

 Ліворуч – Дмитро Данилишин, праворуч – Василь Білас

 "Прокурор відмовився залучати до процесу 19 свідків. "Наглий суд", як його називали у польській юриспруденції, це фактично був військово-польовий трибунал, який без загальних доказів, свідчень, лави присяжних мав видати смертний вирок. Це був суд без слідства.

Наперед вже знали, що чекає на Біласа і Данилишина. Це було свідоме покарання, щоб застрашити інших членів ОУН, щоб не продовжували революційну діяльність. Це не суд був, а виконання вироку.

Судовий процес викликав велике зацікавлення і з боку української, і польської громадськості, і тодішньої преси. Були масові акції у Західній Україні, Варшаві, Празі. У день страти оуніців дзвонили церковні дзвони по всіх містах і селах Галичини", – розповів під час відкриття меморіальної дошки історик Микола Посівнич.

 

Полотно з неї зняли родичі вбитих оунівців.

 "Мені батько розповідав про Дмитра Данилишина і Василя Біласа, що їх поляки стратили у Львові. Це був мого батька двоюрідний брат. Вони боролись проти тієї несправедливості і утисків польської влади до українців", – розповів один із них, Роман Данилишин.

Встановлення таблиці погодила робоча група, створена чиновниками Львівської міськради, але з тексту, який запропонували громадські активісти написати на дошці, вилучила слова "страчені польською окупаційною владою і це підтримав виконком міськради".

Фото: FB Микола Посівнич 

Того ж дня з нагоди 85-х роковин страти оунівців Дмитра Данилишина і Василя Біласа відбувся також молебен на Янівському цвинтарі.

 Фото: FB Микола Посівнич

ДОВІДКА:

Бойовики ОУН Дмитро Данилишин і його племінник Василь Білас за завданням Організації здійснили акт експропріації на польську пошту в м. Городку, нині Львівської області 30 листопада 1932 року. Раніше, 29 серпня 1931 року, за наказом Романа Шухевича вони вбили польського політика Тадеуша Голувка.

Після невдалого нападу на пошту Білас і Данилишин втікали від переслідування поліції, поки в с. Верин їх не оточили селяни, що прийняли націоналістів за кримінальних злодіїв. Один із бойовиків заявив натовпу: "Ми є члени української організації. Ми боремось за Україну. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!". Однак на той час уже надійшла поліція, й тікати було нікуди.

Судовий процес над оунівцями тривав 17-22 грудня 1932 року. Обох засудили на смертну кару, іншого учаснику нападу – Мар'янові Жураківському – дали 15 років тюрми. "Мені дуже жаль, що я можу лише раз вмерти за Україну", – сказав Данилишин в останньому слові. 23 грудня Біласа й Данилишина стратили через повішення.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.