На стіні колишньої польської в'язниці у Львові відкрили дошку страченим бойовикам ОУН. ФОТО

У Львові на будівлі в’язниці "Бригідки" 23 грудня відкрили меморіальну таблицю на честь бойовиків ОУН Василя Біласа і Дмитра Данилишина. Цього дня 85 років тому о 6:30 на тюремному подвір’ї було їх стратили за вироком польського суду.

Про це повідомляє Радіо "Свобода".

Згідно з актом обвинувачення, 21-річний Василь Білас і 24-річний Дмитро Данилишин пограбували пошту в м. Городку, а Дмитро Данилишин нібито поранив співробітника силових структур.

 Ліворуч – Дмитро Данилишин, праворуч – Василь Білас

 "Прокурор відмовився залучати до процесу 19 свідків. "Наглий суд", як його називали у польській юриспруденції, це фактично був військово-польовий трибунал, який без загальних доказів, свідчень, лави присяжних мав видати смертний вирок. Це був суд без слідства.

Наперед вже знали, що чекає на Біласа і Данилишина. Це було свідоме покарання, щоб застрашити інших членів ОУН, щоб не продовжували революційну діяльність. Це не суд був, а виконання вироку.

Судовий процес викликав велике зацікавлення і з боку української, і польської громадськості, і тодішньої преси. Були масові акції у Західній Україні, Варшаві, Празі. У день страти оуніців дзвонили церковні дзвони по всіх містах і селах Галичини", – розповів під час відкриття меморіальної дошки історик Микола Посівнич.

 

Полотно з неї зняли родичі вбитих оунівців.

 "Мені батько розповідав про Дмитра Данилишина і Василя Біласа, що їх поляки стратили у Львові. Це був мого батька двоюрідний брат. Вони боролись проти тієї несправедливості і утисків польської влади до українців", – розповів один із них, Роман Данилишин.

Встановлення таблиці погодила робоча група, створена чиновниками Львівської міськради, але з тексту, який запропонували громадські активісти написати на дошці, вилучила слова "страчені польською окупаційною владою і це підтримав виконком міськради".

Фото: FB Микола Посівнич 

Того ж дня з нагоди 85-х роковин страти оунівців Дмитра Данилишина і Василя Біласа відбувся також молебен на Янівському цвинтарі.

 Фото: FB Микола Посівнич

ДОВІДКА:

Бойовики ОУН Дмитро Данилишин і його племінник Василь Білас за завданням Організації здійснили акт експропріації на польську пошту в м. Городку, нині Львівської області 30 листопада 1932 року. Раніше, 29 серпня 1931 року, за наказом Романа Шухевича вони вбили польського політика Тадеуша Голувка.

Після невдалого нападу на пошту Білас і Данилишин втікали від переслідування поліції, поки в с. Верин їх не оточили селяни, що прийняли націоналістів за кримінальних злодіїв. Один із бойовиків заявив натовпу: "Ми є члени української організації. Ми боремось за Україну. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!". Однак на той час уже надійшла поліція, й тікати було нікуди.

Судовий процес над оунівцями тривав 17-22 грудня 1932 року. Обох засудили на смертну кару, іншого учаснику нападу – Мар'янові Жураківському – дали 15 років тюрми. "Мені дуже жаль, що я можу лише раз вмерти за Україну", – сказав Данилишин в останньому слові. 23 грудня Біласа й Данилишина стратили через повішення.

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.