Співголова Польсько-українського форуму істориків подав у відставку

Професор Вальдемар Резмер подав у відставку з посади співголови Польсько-українського форуму істориків, утвореного в травні 2015 року.

Про це він оголосив на зустрічі польського складу Польсько-українського форуму істориків з керівництвом Інституту національної пам’яті Польщі (ІПН) 17 листопада в Варшаві.

Відповдіну інформацію опублікував сайт "Товариства вшанування пам’яті жертв злочинів українських націоналістів у Вроцлавi".

 Професор Вальдемар Резмер 

Обґрунтовуючи своє рішення, професор Резмер нагадав, що метою Форуму було відновлення і підтримка фактичного польсько-українського історичного діалогу, зокрема стосовно найбільш драматичного періоду у спільних діях обох народів – у 1939—1947 роки, спільне досягнення в ретельний і професіональний спосіб  реконструкції польсько-української історії в ті роки.

Так він розумів мету, погоджуючись на участь у форумі і  беручи на себе обов’язки заступника голови того утворення.

Резмер повідомив, що більше не бачить сенсу в засіданнях форуму, на яких "замість займатися автентичними проблемами важкої польсько-української історії, будуть дебатувати про чергові випадки її фальшування чи викривлення".

На його думку, історичні факти однозначні, тож він не може більше сприймати релятивізації історії та опускання до політичних чи ідеологічних і пропагандистських потреб.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.