Спецпроект

МЗС Польщі: українці не розрахувалися за Катинь

В українсько-польських відносинах є питання розплати за катинський злочин.

Про це заявив віце-міністр закордонних справ Польщі Бартош Цихоцький в коментарі Польській пресовій агенції (ПАП).

Говорячи про контакти з українськими урядовцями, Цихоцький сказав, що польське МЗС не має дефіциту в таких зв’язках. "З українського боку бракує рішень, які б сприяли поступові в деяких двосторонніх питаннях, які загально звуться історичним діалогом", − підкреслив віце-міністр закордонних справ.

"Ті питання відомі українській стороні багато років. Вони з’явилися не під час поточної каденції Сейму. Це й питання застосування мови радянських часів про польську окупацію [західних українських земель – ІП]. Це й питання церковної власності римо-католицької громади. Це й питання  бездумної реабілітації чи глорифікації УПА й браку розплати за катинський злочин", − розповів Цихоцький.

Імовірно, політик мав на увазі польсько-український конфлікт на Волині в роки Другої світової війни, але, обмовившись, замість "волинський" сказав "катинський". Інакше незрозуміло, як Україна має розраховуватися за злочин, який здійснив НКВД за наказом Йосипа Сталіна.

Віце-міністр також згадав про рішення української сторони, які "нівелюють наші двосторонні заяви", як от "націлене на добре ім’я Польщі" вшанування солдатів Карпатської Січі на Верецькому перевалі за участі українського віце-прем’єра Іванни Климпуш-Цинцадзе. Те вшанування, за його словами, є звинуваченням поляків у масових злочинах 1939 року.

Нагадаємо, катинський злочин – розстріл НКВД військовополонених офіцерів Війська Польського в лісі під с. Катинь Смоленської області та інших місцях в 1940 році. Детальніше читайте у спецпроекті "Історичної правди" та Польського інституту в Києві "Катинська справа".


Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.