Спецпроект

Убивства українців на Холмщині не мали зв'язку з антипольськими акціями на Волині — польські історики

Убивства відомих українських діячів на Холмщині у 1942 році, за архівними даними польських істориків, не вплинули на ескалацію антипольських операцій УПА на Волині в 1943 році.

Про це заявив голова Відділу історичних досліджень Інституту національної пам’яті Польщі доктор Мірослав Шумило під час засідання українських і польських істориків у Черкасах, передає Prostir.pl.

Темою V засідання Польсько-українського форуму істориків була, серед іншого, тема подій на Холмщині у 1942—1944 років. у контексті Волинської трагедії. Йдеться про репресії, до яких на Холмщині, а також на сході Люблінщини, вдалися поляки щодо українців ще до кульмінації трагічних подій влітку 1943 року.

"Українські історики стверджують, що вбивства, скоєні польським підпіллям проти українців на Холмщині у 1942 році стали причиною антипольської операції УПА на Волині 1943 року. На їхню думку, число українських жертв на Холмщині склало кількасот осіб. Це призвело до того, що українські втікачі з того терену принесли на Волинь звістку про нібито польські злочини. Однак у польських доповідях ми засвідчили, що це не підтверджено фактами", — сказав доктор Мірослав Шумило.

Фото: Український інститут національної пам'яті

Шумило поінформував, що в 1942 році на тих теренах було вбито 388 українців, з яких 319 загинули від рук німців.

"Тільки у випадку двох українських жертв доведено, що вони загинули від рук польського підпілля. Ще двоє — це, ймовірно, жертви комуністичного партизанського руху. У випадку 65 жертв вбивці невідомі. Багато з цих осіб загинули під час операцій польського підпілля, але решта стали жертвами підрозділів радянського партизанського руху або звичайних грабіжницьких банд", – заявив Шумило.

Також, за його словами, інформація про масову втечу українців з Люблінщини на Волинь не підтверджена архівними джерелами. "У зв’язку з цим можемо стверджувати, що події на Холмщині у 1942 році не вплинули на розв’язування антипольської операції УПА на Волині у 1943 році. Перші випадки масових вбивств українців польським підпіллям зафіксовано у травні 1943 року. В цілому, на терені дистрикту Люблін щонайменше 85 осіб загинули тоді від рук партизанів АК. Вони вбивали, в основному, українських війтів, солтисів, поліцію та інших осіб, звинувачених у колабораціонізмі з окупантом", — додав голова Відділу історичних досліджень Інститут національної пам’яті Польщі.

Чи опрацьовували польські історики українські джерела, не повідомляється.

Польський історик зазначив, що ескалація антиукраїнських дій з польської сторони почалася тільки восени 1943 року, коли, як сказав він, "на схід Люблінщини прибуло щонайменше 20 тисяч польських утікачів з-за Бугу, і які розповіли жахливі історії про звірства волинських українців". "Водночас українські націоналісти почали також антипольську операцію на Холмщині", — додав він. 

Польський науковець стверджує, що формування польського підпілля розпочали погроми українців лише у відповідь на насилля з українського боку. "Треба визнати, що згодом підрозділи АК та Батальйони хлопські під час своїх акцій помсти теж вели жорстокі бої на знищення. Це мало призвести до очікуваного стримуючого результату", — наголосив Шумило.

У цьому контексті він нагадав, що в березні 1944 року польські підрозділи вчинили злочин проти цивільного населення у Сагрині та інших українських селах у Грубешівському повіті. "Це була найбільша антиукраїнська операція польського підпілля. Тоді загинула понад тисяча українців. Число жертв польсько-українського конфлікту на Холмщині до 1944 року склало понад 2 тисячі жертв з українського боку та до 2 тисяч з польського боку", — сказав історик.

Директор Відділу історичних досліджень ІНП Польщі звернув також увагу, що під час форуму в Черкасах польські історики висловили стурбованість у зв’язку зі змістом написів на таблицях, встановлених у відкритому 15 березня на Верецькому перевалі меморіалі, що увіковічує пам’ять про стрільців "Карпатської Січі".

"Інформація про вбивство взятих у полон 600 українських стрільців польськими солдатами Корпусу охорони кордону не підтверджена ані архівними документами, ані науковими публікаціями. У зв’язку з цим українські історики погодилися прояснити та обговорити обставини подій на Підкарпатській Русі у березні 1939 року під час однієї із зустрічей нашого Форуму восени 2018 року", — поінформував Шумило.

Нагадаємо, розстріли карпатських січовиків польськими прикордонниками підтверджуються історичними дослідженнями та знайденими рештками та артефактами в ході пошукових робіт. 

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.