Площа Валерія Марченка. У Києві перейменували чергову частину комуністичних назв. СПИСОК

12 жовтня на пленарному засідання Київська міська рада перейменувала 10 наявних вулиць, 2 провулки, 1 шосе і 1 площу та дала назви 39 новим вулицям.

Про це повідомляє прес-служба Київради. Перейменовано:

1) вул. Красноводську на вул. Хотинську у Подільському районі;
2) вул. Дніпродзержинську на вул. Кам’янську у Дарницькому районі;
3) вул. Миколи Лебедєва на вул. Юрія Поправки у Дніпровському районі
4) вул. Ярослава Галана на вул. Августина Волошина  у Солом'янському районі;
5) вул. Дніпропетровську на вул. Новокодацьку  у Солом'янському районі;
6) вул. Краснодонську на вул. Кучмин Яр  у Солом'янському районі;
7) вул. Лебедєва-Кумача на вул. Миколи Голего у Солом'янському районі;
8) вул. Соціалістичну на вул. Левка Мацієвича  у Солом'янському районі;
9) вул.Тимофія Шамрила на вул.Парково-Сирецьку у Шевченківському районі;
10) вул. Ежена Потьє на вул. Антона Цедіка  у Шевченківському районі.

Окрім того, нову назву — провулок Бориса Шахліна — отримав провулок Горького в Голосіївському районі. Дніпропетровське шосе перейменували на Дніпровське шосе, площу Інтернаціональну на площу на честь дисидента Валерія Марченка, а провулку Краснодонському дали історичну назву — пров. Кучмин Яр.

Усі перейменування пройшли громадські обговоревання на єдиному веб-порталі територіальної громади у спеціальній рубриці Е-МІСТО.

Окрім того, визначено назви для 39 нових вулиць. 24  з них розташовані в Голосіївському районі Києва. Вони отримали імена Назарія Яремчука, Остапа Вересая, Бориса Матюшенка, Олександра Удовиченка, Сергія Шелухіна, Григорія Голоскевича, Феодосія Печерського тощо. Ще 15 нових вулиць розташовуються у Деснянському районі. Їм присвоєно імена Михайла Білинського, Василя Біднова, Родини Вороних, Ярослави Стецько, Григорія Косинки, Леся Танюка, Євгена Плужника, Іси Мунаєва тощо.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.